Розділ другий. Любий дядько

Думаю, треба дещо роз’яснити. Кристал творення – артефакт який наділяє будь-яке створіння великою магічною силою. Оскільки в давнину вважалося, якщо людина мала велику силу, то в першу чергу вона може створювати та руйнувати. Саме цей артефакт, у відмінності від меча вічного світла який був утрачений під час інциденту з Хіросімою, не націлений саме проти магів темряви. Це просто зброя від можливої небезпеки.

- Мені треба заїхати в одне місце – тихо, але достатньо голосно щоб почути, промовив Стас

- Добре, без проблем

При виході виднілися з десяток охоронців. Четверо мотоциклістів. Та ще один водій. Станіслав одразу зрозумів – у кожного як мінімум є пістолет з собою. Взагалі, він не дуже любить таких типів. Вони точно проходили учення в якійсь академії. Стас знав декілька видів бойових мистецтв, тож йому покласти на лопатки в разі чого не складе складнощів. Той часто на таке звертає увагу, така в нього натура. Ішов він повільно. Що би глянути кожному в очі. Тут він побачив явного ватажка, більш дебелий, стояв біля дверей фургона і всі на нього дивилися з острахом. Крок Станіслава зменшився ще на 2 сантиметри. Він втупився своїм нестерпним, неначе випалюючи душу поглядом. На обличчі закрасувалася посмішка. Як би хтось спочатку подивився на посмішку диявола, а потім на його посмішку, то не знайшов би ніяких відмінностей. Охоронець не витримав

- Так, давай швидше іди в фургон – сказав глава
- Арнольде, чого ти так? – відрізав той
- З-звідки ти знаєш?

Але відповіді не отримав. Стас мовчки сів у фургон і знову почав усміхатися. Вони почали їхати. Дорога була довгою, дуже. Звісно, це ж було за містом. І тут вони доїхали.

- В тебе необмежений час, але будь ласка, повернись за 30 хвилин, добре? – сказав Володимир

- Добре – відказав Стас

Той вийшов поле. Ішов, ішов і ішов. Здавалося, він йшов 1 годинну, але насправді пройшло 10 хвилин. Ось вона, могила. Могила дядка. Він помер 11 років назад. Тоді і день почався не добре…
 

Київ. Грудень 2022 року. 7:30

Анна плакала тому що не хотіла в садочок. Тож її мама запропонувала наступне.

- Давай так, куплю я тобі це поні. Але ти йдеш в  садочок без сліз

Як і очікувалось, вона одразу ж перестала плакати. Коли всі пішли, Стас ліг. В нього сьогодні по особливому боліла голова. Думати було просто неможливо.

Вечір. 18:00

- Стасе, іди вечеряти – сказав йому батько

Тут почав дзвонити телефон.  Батько одразу же пішов до нього.

- Стасе! Я же сказав іди їсти, кидай свої ігри – гримнув батько – алло

Після достатньо короткої розмови він поклав слухавку. А потім заплакав. Це було несподіванкою, я ніколи не бачив, що би батько плакав.

- Що таке, тату?

- Мій брат, тобто твій дядько загинув…

Після цього він заплакав ще сильніше. Ми всі заплакали…

Околиця Києва. наш час

- Ось і я, любий дядьку – тихо промовив Стас

Він підійшов до гробу. Це було воістину геніально. Про дядька ніхто крім своїх не знав. Тож якщо щось і ховати, то саме тут. Що, власне, той і зробив. Знявши наконечник кам’яного гробу, він засунув в дірку свою руку. Менше ніж за 5 секунд він тримав у руці катану. Взагалі, цієї на вигляд простої катани вистачило би, щоб закінчити справу. Але тоді її б конфіскували, а це надто могутня річ, щоб втратити. Знявши тонкий шар землі він дістав лопату. Пішов на 5 кроків до півдня, і відкопав там коробку. Дістав звідти костюм і переодягнувся. Тепер можна іти назад.

Коли він дійшов його зустріли з фразою:

- Бачу в тебе обновка – сказав полковник

- Так – відповів Стас – а тепер мені потрібно зібрати команду

У відповідь він почув сміх

- Арнольде! Ти мені винен 5 доларів – промовив Володимир – ну що ж, їдьмо