Древній Єгипет. 3110 рік до н. е.
Не треба було довіряти Ахмеду… Тепер Санс дивиться на помираючу родину та плем’я. Напевно треба почати все с початку.
Санс – один із представників темних магів. Він підліток, йому 3000 років. На людські цифри це 13. Вони жили в пустелі, точніше під нею. Останні 100 магів. Але його цікавість переборола заборону
- Не говоріть з людьми, не контактуйте з людьми. Але якщо таке сталося, не видавайте вашу справжню сутність – казав вчитель
Але ж, хто таке слухає. То ж, Санс вийшов на поверхню і зустрів хлопця Ахмеда. Спочатку, точніше 2 місяці, видавав себе за людину. Потім, коли він подумав що може йому довіряти, він видав хто він такий і місцеположення його племені. Звісно, довго це в таємниці не трималося, і через тиждень про це знав бать Ахмеда – Ашшбуніпал. Він доволі спокійно на це відреагував і не став щось із цим робити. Але якось одного вечора на Санса напав якийсь алкан. Як і очікувалося у нього ввімкнувся режим самозбереження, і він лишив того п’яницю життя. Тоді Ашшбуніпал почав вважати темних магів небезпечними. А якщо люди щось вважають небезпечним, вони це знищать…
Якось так співпало, що вони напали в повний місяць – час, коли маги втрачають свою силу. То ж вони нічого не змогли зробити. Саме це їх і згубило…
- Це моя провина, мамо. – будучи весь в сльозах казав Санс
- Не звинувачуй себе, сину – відказала його мати
- Але ж це я довірився людині, я розказав все йому, чуєш, я. Я! – відрізав він
На що мати спочатку подивилася на нього своїм лагідним поглядом, а потім сказала
- За те тепер ти знаєш наскільки люди страшні створіння…
Але вона не встигла доказати, тому що в далекі почулося:
- Прочесати територію, не хочу, що би хтось із цих тварюк лишилися в живих
- Біжи сину, прощавай…
Це були останні її слова перед тим, як вона бездиханно впала на землю. І він пішов. Повторюючи слова:
- Вони ще всі пошкодують, всі…
Колі він був достатньо далеко, щоб його не почули, він почав кричати. Той крик був в перемішку з плачем. Це були найважчі часи для нього…
В’язниця Зігендар. Київ, наш час
«Мразота, гадина, безсердечне створіння» - перші три слова, які ви почуєте якщо спитаєте будь якого прохожого про Станіслава Олексійовича Середи. Стас був 23 річним чоловіком із каштановим волоссям і засмаглою шкірою із першого погляду не може зробити нічого поганого .У будь якого не знаючого може виникнути питання: «Чим він таке заслужив?». Але якщо внуритися в його кримінальну справу, то можна отримати велику порцію шоку. А справа ось в чому: за три роки з віку 15 – 18 років вчинити 15 вбивств. Як кажуть ЗМІ: «такою продуктивністю навіть Чикатило був би вражений». І його ніхто його не чіпав до одного дня…
Тоді він як завжди сидів серед ланцюгів, які його зв’язували. Він був у в’язниці суворого режиму «Зігендар». Зазвичай той сидів і думав, але цей процес перервав звук відкривання дверей. Через 10 секунд перед ним стояв майор Геннадій з щироченою посмішкою.
- Ми на тебе таке накопали, Станіславе – промовив той
- І що ж такого ви знайшли такого, майоре? – сухо відповів він
- Цілих дві речі – мало не проспівав той – речі, які зв’яжуть тебе мов ці лан…
- Прошу ближче до справи – перебив його Стас
- Добре, перейдемо до суті… в тебе є здібності. Це доведено. Ти обійшов нашу систему, я навіть знаю як
Але останнє речення той навіть і не почув. «Як, як вони здогадалися? Не подавай знаків» - єдине, про що він подумав.
- Брехня, не підтверджую – відказав той
- Знаєш, твоїм словам важко довіряти – відрізав той – слухай, є пропозиція. Або ти виконуєш завдання полковника, або тебе прямо зараз тебе ведуть на електричний стілець.
- Добре, куди іти? – у відповідь промовив в’язень
- Тобто ти згоден? – здивовано запитав майор
- Та ні, я про електричний стілець
Йому не хотілося навіть знати, що йому запропонують, тому що він знав – це щось небезпечне.
- Тоді переходимо до другого пункт – розчаровано промовив Геннадій
- Давайте, прямо не терпиться дізнатися – саркастично промовив у відповідь
- Пам’ятаєш, я казав що знаю, як ти обійшов нашу систему? – поставив запитання майор отримавши кивок у відповідь – так от, ми перехопили контрабанду с антидотами яка направлялася до аптеки «Конвалія», саме в те відділення, де працює твій друг Антон
Лоб Стаса взявся краплинками поту. Антидотами називають пігулки, після прийому яких наступні 24 години тест на над здібність показує негативний результат. А пігулки тоді йому надов саме Антон
- Тож, якщо ти відмовляєшся, ми його приводимо сюди, і ставимо його на електричний стілець разом з тобою – вів далі своє Геннадій – о, і іще, твоя сестра…
Але йому не дав договорити викрик
- Добре, добре, згоден – отказав той
Річ була в тому, що його молодша сестра, Анна, перебувала в Техасі – єдиному місці, де не заборонено мати супер здібності.
- Як заговорили – сказав майор – добре, полковнику!
Він вийшов, а замість нього зайшов стрункий блондин у якого частина лиця була в шрамах
- Що ж, друже – промовив той – перейдемо до справи?
- Я тобі не друг – заперечив він
- Дивно, думав ти мене пам’ятаєш – одізвався полковник
Він потягнувся до кишені і дістав значок. Стас побачив те, що його шокувало. Ініціали К. В. А., і дата народження: 01/23/2011.
- Володимире! – підвівся той
- Станіславе – отказав Володимир
Вони обійнялися як старі друзі, якими вони і були. Але потім обличчя кожного стало серйозним.
- Ти чого прийшов? – запитав Стас
- Тут таке діло – почав розповідати полковник – пам’ятаєш ми захоплювалися легендою про темного мага Санса Ергінбурга який жадає помсти людям? Ми навіть жартували «І прийде великий Санс в наше місто та почне його руйнувати, що це за ім’я таке?»
Отримавши кивок у відповідь він продовжив
- Так ось, він реально прийшов. Все як в легенді, будинки падають без причин, по вулицях з’являється загадкова чорна матерія. А по ночам люди чують сміх. Деякі навіть клянуться, що бачили Якийсь чорний силует
- І зараз ти мене попросиш про те, що я думаю – запитав в’язень
- Треба відправитися в Танзанію, точніше до Кіліманджаро і знайти кристал творення
- Єдиний уцілілий артефакт із трьох, які можуть зупинити темного мага – доповнив той Володимира
- Так, за це тобі скоротять строк від довічного до 40 років ув’язнення – промовив полковник
- Добре, все одно немає іншого вибору
- От і добре, до речі з днем народженням тебе!
- Дякую
- Я тобі торта приніс
Взявши шматок торта і вилку парубок почав їсти
- Коли вирушаємо? – запитав той
- Прямо зараз – з усмішкою відказав Володимир – як тільки доїси
#1159 в Фантастика
#187 в Бойова фантастика
#3562 в Фентезі
#554 в Бойове фентезі
Відредаговано: 10.10.2024