Туга й спокута

– Я би знищила усіх тих, хто хоче погрожувати мені моїми ж сестрами. Повбивала би всіх тих, хто зазіхає на добробут мого дому...

Щоночі після криваво виконаних завдань вона навідувалася до сестер. 

– І щоразу ти тут вештатимеся? Брати не знають, чи це найманець, абохто 

– Доки діятиме угода. Так що відчепись, Ярило....

...

Минуло декілька місяців. Довідавшись про свого друга Славка, їй все страшніше було покидати будинок. – Аби лише щури не знайшли сестер...

Робітники ЧД, де мешкали Геля й Зеля, вже звикли до Мирослави. Їм лише радо, що стільки дітей зустріли їхню оселю. Ярило, що найстарший син, з насторожею ставився до дівчини, доки йому не доручили слідкувати за нею в маєтку. Герцог дбав про добробут Гелени та Зелени. Їм ніколи не було нудно, бо ті шибениці завжди дражнилися з близнюками Пундиком і Мундиком. Натомість герцогиня слідкувала за старшою з цих трьох, оснащивши її дім розвідниками, зокрема прихопивши і Ярила.

– Ми можемо надати вам необхідну військову силу, - надпивши солодкого чаю, мовила чорна герцогиня до Мирослави.

— Немає потреби. «Ще за це доведеться платити»

– Гадаєте, кожна добра воля має свою ціну? А якщо ми просто хочемо вам допомогти, повірите?

– Авжеж ні, пані. Кожен, кому я віддала свої почуття надії, зрадив мене за пару золотих. Кожна, що була на моїй стороні зі смерті батьків, за першої ліпшої нагоди проміняла турботу колишніх герцога й герцогині на достаток. Тому про довіру навіть мови йти не може...

... Минає пів року. До дівчаток в палаці ЧД ставляться, як до власних доньок. Інші дочки герцогства навчали маленьких грамоті та історії, замінюючи викладачок. 

– Кохана, ми погодилися на виконання своєї частини угоди лише за однієї умови. Про що варто просити її?

– Ну вже точно не про заміжжя з Ярилом.  

– Дійсно, вони одне одного не стерплять 

– Тут інше. Її колишній, з яким вона збиралася одружитися. Буде боляче згадувати 

– Маєш рацію, люба. Тягар на її плечах надто великий. Вона ж іще дитина. А як тобі ідея...

...

Тим часом у ділах Мирослави все не йде гладко. Судова система дозволила, як законному співспадкоємцю, перебувати Славі в тій же будівлі, яку заповіли йому, як члену сім’ї, батьки дівчинки.

– Це помилка, не може бути!

– Панно Мирославо, згідно з документацією, ваші ж батьки заповіли частину маєтку пану Славв словами «Миру і добра нашим дітям. Нехай маєток стане їхнім домом і спільним майном»

– Бачите, Мирославо, так звучить у заповіті. Нас з’єднали разом ще малими, а проклинати одне одного тепер увесь залишок життя.