За ніч до революції

... Три роки до трагедії...

У саду, повному літніх барв, бавилися двійко підлітків. 

–Миросю, чи не хочеш цього разу сама запросити мене на танець?

–Коли рак на горі засвисть, тоді й подивимося 

– Ну Миросю!! Чого ти така зла!

– Хаха, гаразд. Молодий пане Славко, чи не хотіли б станцювати зі мною в цей прекрасний червневий день? – грайливо подаючи руку, дівча щиро усміхається хлопчаку.

– Якщо ви мене аж так вмовляєте, панно, добре, я згоджусь...

... Два роки до трагедії...

– Чи закінчу я вдало академію, мамо?

– Ну, якщо ні, то доведеться тобі лишитися на все життя поруч із нами і перебирати тисячі мистецьких екземплярів і до скону вивчати унікальну мову картин

– Звучить непогано, якщо мені судилося бути з вами. 

– Не кажи дурниць! Ми з батьком хоч і не дуже проти, та в тебе попереду заміжжя зі Славком, спільне здійснення мрій, культурні експедиції в Князівство Філоеліти і багато іншого 

... Рік до трагедії....

– Батьку, чи потрібно вам планувати поїздку до князівства? Починаються зрушення в населенні. Хвиля заколотів незабаром досягне й наших земель. А якщо ще й війна розпочнеться? Наші скарби будуть легкою здобиччю!

– Годі! У будь-якому разі, дитино, пам'ятай, що на тобі лежить обов'язок захищати наш дім. І попри гіркі наміри хабарників ззовні, не дай їм розорити славу й шану нашого роду 

– Матінко, чи буде правильно вам покидати у квітні наш дім? Поїздка надто виснажить вас!

– Мирко, не заперечуй. Домовленість укладена. Нам потрібно налагодити зв'язок із провідною культурною столицею!

... За тиждень до трагедії...

– Славко, подбай про Мирославу. Вона останнім часом сама не своя. І якщо треба, зупини, як та захоче за нами поїхати 

– Безсумнівно, мамо. Я її нікуди не відпущу...