Розділ 3. СУПЕРЕЧКА ТА ДЕБАТИ

Авраам Лінкольн говорив: «Жодна людина, яка вирішила дійсно досягти успіху в 
житті, не повинна витрачати час на особисті суперечки». 
Питання, які розглядаються в цьому розділі знайомі кожному, бо ми не раз 
піддавалися спокусі посперечатися про щось та відстояти свою правоту. 
3.1. Характерні риси суперечок 
Кажуть, що у суперечці народжується істина. З іншого боку, також кажуть: 
«Коли суперечки киплять, істина випаровується». Два вислови з протилежним змістом. 
Чому думки розійшлися? Напевно, про різні суперечки йдеться? 
За цілями суперечки можна поділити на дві групи: 
1. Перемога за будь-яку ціну заради власного самоствердження. У такій суперечці 
виграти не можна й нічого, крім неприємних вражень, вона принести не може. 
Саме про такі суперечки говорив Авраам Лінкольн: «Жодна людина, яка 
вирішила дійсно досягти успіху в житті, не повинна витрачати час на особисті 
суперечки». 
2. Пошук істини. Зразком таких суперечок є наукові суперечки та дискусії, метою 
яких є знаходження істини. Історія науки знає суперечку, яка велася між 
видатними фізиками Ейнштейном та Бором. Вони вели суперечку протягом 
довгих років і цим просунули науку на десятиліття вперед. Дискусія вчених не 
зводилася лише до фіксування різних думок. Науковці взаємно збагачували 
одне одного, розбіжності спонукали їх до уточнення своїх власних позицій, 
виправлення формулювань. Про теплоту їхніх стосунків один до одного можна 
судити за такими словами у листі Ейнштейна до Бора: «Дорогий, якщо не 
сказати любий Бор…». 
Характерні риси суперечок такі: 
- Кількість учасників – двоє; 
У суперечці перемогти не можна, можна змінити думку людини, мирно розмовляючи, а 
не сперечаючись; 
- Напад на тези опонента призводить до конфронтації. 
«Чим людина менш компетентна й освічена, тим частіше вона є призвідником 
суперечки», - слова академіка Шейнова В. П. Напевно, тому що правоту того мізерно 
малого, що ця людина знає, необхідно відстояти обов'язково. Ось саме у подібних 
випадках й не варто витрачати свій час та енергію на суперечки. 
3.2. Особливості дебатів 
Дебатами називають громадське обговорення будь-якого питання. Розгляньмо 
характерні риси дебатів та їхню відмінність від суперечок: 
1. У дебатах, на відміну від суперечок, є ще й третя сторона – це глядачі, на яких і 
намагається впливати сторона, яка відстоює свою думку. 
2. Учасники дебатів прагнуть змінити думку щодо предмета обговорення, 
переважно, не у своїх опонентів, а у слухачів, саме на них і орієнтовані усі 
методи переконання. 
3. У дебатах заданий формат, тобто існують певні правила проведення дебатів: 
певний час на промову, встановлена черговість виступу тощо. 
Беручи участь у дебатах, необхідно врахувати деякі особливості сприйняття 
слухачами загальної картини обговорення питань. Промову, сказану першою під час 
дебатів, коли не спростовуються аргументи протилежної сторони, називають 
конструктивною. Перевага першого оратора полягає в тому, що його немає з ким 
порівнювати поки що. Тому, беручи участь у дебатах разом із кількома відомими 
ораторами, можете взяти слово перед ними. Ще однією перевагою першого промовця є 
можливість задати тон усій дискусії. Виступіть першим, промовте добре підготовлену 
промову, і Ви встановите стандарт, якому повинні будуть відповідати доповідачі після 
Вас. Потрібно також зауважити, що до інформації, яку чує людина вперше, вона 
ставиться з більшою довірою. Таким чином, вимовляючи промову першим, оратор бере 
на себе ініціативу. У цьому є козир першого промовця, щоправда, у разі, якщо він зможе 
подолати протилежні погляди слухачів, які обов'язково виникнуть у силу незмінного 
правила Гете. 
Виступаючи не першим, Ви зможете коментувати слова всіх, хто виступав 
перед вами й це плюс. Ви все ще зможете задавати тон наступним виступам, а от недоліком такого виступу є те, що можна загубитися в загальній масі й запам'ятатися 
менш ніж ті, хто говорив першим чи останнім. 
У завершальній промові доповідач дає оцінку аргументам опонентів, 
наголошує на найсильніших сторонах своєї аргументації, робить висновок та підбиває 
підсумки. Тут можна коментувати все, що сказали промовці до Вас. Останній виступ 
навіть підходить для людини, яка не підготовлена до обговорення питання заздалегідь, 
в нього є можливість сформулювати свої зауваження та аргументи під час виступів 
попередніх учасників. Основна порада учасникам дебатів: слідкуйте, щоб опоненти не 
змінювали тезу обговорення, а також за тим, щоб сказані аргументи підтверджували 
тезу, що доводиться. 
3.3. Складові частини доказу 
Ключем до перемоги у суперечці та дебатах є доказ. Розглянемо різноманітні 
методи доказів, але спочатку розберемося у складових частинах самого доказу: 
- теза – це твердження, яке доводиться; 
- аргумент – це те, що саме використовується для доведення своєї правоти. 
Наприклад, як аргумент може бути використано порівняння, приклад, факт, 
закон, наслідки та інше. Найсильнішим логічним аргументом у процесі доказу є 
факти та закони, істинність яких не піддається сумніву. Найсильнішим же 
психологічним аргументом є апеляція до потреб людини, особливо до її базових 
потреб за пірамідою Маслоу (фізіологічні потреби, потреба в безпеці та 
соціальні потреби). Інколи без логічного обґрунтування людині пред’являються 
якісь претензії чи обвинувачення, примушуючи її відчувати вину чи сором, а 
після цього вимагають щось зробити, часом навіть зовсім не зв’язане з 
виставленими претензіями й заради бажання зменшення провини людина 
погоджується на вимоги та виконує необхідне. Ось вам і приклад психологічної 
аргументації (маніпулювання). 
- демонстрація – це спосіб міркування, що відображає те, як саме аргумент 
пов'язаний із тезою. Наприклад, видами демонстрації є індукція, дедукція, 
аналогія. Демонстрація відповідає на питання: «Як аргумент підтверджує тезу, 
тобто основне твердження?» Виділяють прямий та непрямий метод 
демонстрації. При прямому методі підтвердження аргументи безпосередньо 
доводять істинність тези. При непрямому – істинність обґрунтовується за допомогою доказу хибності протилежного твердження, так званий метод від 
протилежного. 
Приклад доказу: «Я бачу дим, отже, там є вогонь. Бо диму без вогню не 
буває». Виділімо тезу. Яка думка доводиться? А та думка, що там є вогонь. Як це 
доводиться? Де аргументи? Аргументом тут виступають свідчення очевидця, який 
каже, що «бачить дим». А демонстрацією виступає вислів, який пов'язує тезу та 
аргумент, а саме: «диму без вогню не буває». Тут ми бачимо прямий спосіб доказу, коли 
аргумент підтверджує тезу. Заперечувати доказ ми можемо, ставлячи під сумнів 
будь-яку з його частин: тезу, аргумент, демонстрацію. Питання обґрунтування та доказу 
думок висвітлюються в теорії аргументації, яка є наступником класичної риторики 
античності. Ще до великого теоретика Цицерона теорія ораторської майстерності була 
добре розроблена, про це свідчить посібник зі складання промов одного з невідомих 
римських ораторів. На його думку, кожна агітаційна мова повинна мати: 
- екзордіум – кілька вступних коментарів на тему промови; 
- експозиції – визначення понять, характеристика важливості теми; 
- кауза – логічні аргументи, що підтверджують правильність судження, прямі дедуктивні 
докази; 
- контраріум – спростування думок опонента, непрямі дедуктивні докази; 
- симілі – подібні явища в інших сферах, аналогії; 
- екземплюм – приклади із життя, історичні приклади, індуктивні докази; 
- тестимоніум – висловлювання відомих людей, приказки, думки авторитетів; 
- конклюзіо – висновки та їх використання. [11, стор. 176] 
Далі ми приділимо цьому питанню особливу увагу і додатково розглянемо 
різноманітність подібних способів переконання. 
3.4. Методи переконання (докази, хитрощі та навіювання) 
Щоб довести свою правоту, люди використовують різні способи, розглянемо 
основні з них. 
1. Факти. 
Найсильнішим способом доказу, коли предмет промови зачіпає інтереси 
слухача, є пряме ознайомлення з фактами. Факти – це вперта річ, яку важко 
заперечити. Вони безпосередньо підтверджують твердження (тезу), тим самим 
доводячи правоту слів промовця. Як факти використовують закони природи та 
суспільства, аксіоматичні положення, що не потребують доказів, або положення, які раніше доведені та перевірені практикою, також свідчення свідків й результати 
експериментальних досліджень. 
Слід розрізняти факт та думку. Факт – це дійсне, невигадане явище чи подія, 
те, що сталося насправді. Думка - це судження, що виражає оцінку, ставлення до когось 
чи погляд на щось. Факти існують самі собою, незалежно від того, як ми їх оцінюємо. На 
думки ж впливають соціальні настанови, особистісні орієнтири, особливості характеру 
людини, її психічний стан, ступінь проінформованості та багато іншого. Думки можуть 
бути упередженими, необ'єктивними та помилковими. Тому факти є надійнішими 
аргументами, а до думок необхідно ставитися критично, враховувати історичні та 
соціальні умови, які вплинули на їх формування. [10, стор. 468]. Нагадаймо, що за 
наявності декількох фактів, дієвіше їх викладати в такій послідовності: 
сильні/середні/найсильніші (правило Гомера). 
Основними контраргументами проти фактів зазвичай є ігнорування, апеляція 
до емоцій та потреб, брехня та різні хитрощі, які ще розглянемо. Наприклад, факт 
заходу російських військ на територію України 27.08.2014 заперечувати складно, та й 
невдячна ця справа виправдовуватися. Виправдання знижує статус того, хто говорить. 
Тому на початку вторгнення цей факт просто ігнорувався у всіх ЗМІ московії, які 
підконтрольні керівництву країни, а їхній міністр закордонних справ Сергій Лавров 
через п'ять днів (01.09.2014) робить заяву про те, що «військового втручання росії на 
Донбасі не буде». Це в той момент, коли російські війська, що перейшли кордон, вже 
вбивають українців. 
2. Метод порівняння (приклади). 
Цей метод має виняткове значення та силу впливу, особливо коли порівняння 
підібрані вдало. Порівняння мають силу навіювання, а не доказову силу, як факти. 
Відомі американські вчені та автори книги «Епоха пропаганди» Е. Аронсон та Е. 
Практасис називають доказ прямим способом переконання (звернення до логіки 
людини), а навіювання – непрямим способом (вплив на емоції слухача). Також 
відзначають вони, що прямий спосіб переконання дієвіший, коли зачіпаються інтереси 
людини, а непрямий – коли ми їх не зачіпаємо. Будь-які неосмислені по-справжньому і 
сприйняті некритично уявлення людей, що склалися з випадкового життєвого досвіду 
або сліпо запозичені від оточення або засобів масової комунікації вони називають 
«віруваннями». Під «переконаннями» вчені вважають за краще розуміти саме ті 
уявлення, які отримані в результаті самостійного критичного аналізу та перевірки 
інформації. [27, стор. 21]. 
В цілому, пропагандою називають масове «навіювання» або вплив за 
допомогою маніпуляції символами. Пропаганда включає вміле використання образів, 
гасел і символів, що грає на забобонах та емоціях людей; це поширення будь-якої 
думки, таким чином і з такою кінцевою метою, щоб одержувач даного звернення 
приходив до «добровільного» прийняття цієї позиції, ніби вона була його власною. [27, 
стор. 23]. Явище пропаганди виходить за рамки мовного переконання, бо є ширшим 
поняттям. 
Відчуйте силу психологічного впливу порівняння на наступному прикладі: «В 
одному з міст через фінансові труднощі постало питання про закриття місцевого театру. 
Вирішальним у дискусії виявився виступ одного історика, який сказав: «Коли в 
Стародавній Греції громадянин робив незначну провину, йому забороняли протягом 
трьох днів грати на сопілці. Якщо провина була більш серйозною – забороняли 
протягом шести місяців відвідувати театр. Я питаю присутніх: чим громадяни міста 
завинили, що влада так суворо їх хоче покарати?» Питання вирішилося на користь 
існування театру». Ну як, переконливо? Чим більше в прикладі схожості з предметом 
обговорення, тим більшу вагу має приклад, тим вищу силу має навіювання. 
Нібито, підкоривши Грецію, Олександр Македонський зажадав від афінян, щоб 
йому видали оратора та політичного діяча Демосфена, який у своїх промовах викривав 
македонського царя. Демосфен у відповідь на це, щоб його не видали, розповів 
афінянам байку Езопа про вовка, вівцю та собаку. Згідно з байкою, вовк умовив овець 
видати йому собаку, що їх охороняла. Вівці погодилися, а коли вони залишилися без 
охорони, вовк передушив усіх овець (використано порівняння). Тоді афіняни послали до 
Олександра старого полководця Фокіона, який прославився у війні з персами 
(використано авторитет промовця). 
«- Олександре, адже ти прагнеш слави? (апеляція до потреб) - спитав Фокіон. - Якщо 
це так, то подаруй Афінам світ і вирушай до Азії. Ти досягнеш військової слави, 
перемагаючи не одноплемінників-еллінів, а варварів. А серед одноплемінників 
уславишся добротою». Олександр погодився з цією порадою і перестав вимагати 
видачі Демосфена. 
В процесі порівняння слід враховувати принцип розмаїття, відповідно до якого 
кожний наступний фрагмент промови повинен вигравати в порівнянні з попередніми. 
Саме тому спочатку потрібно продати дорожчу річ, а потім дешевшу річ, яка буде 
дешевше за вже куплену.