26

Віра.

Здавалося, що я дуже довго спала. Було якось порожньо і самотньо, проте приємно. Вперше за довгий час я відчувала спокій. І не бачила жодного сну. Ніби переродилася, але ж я точно знаю, що це не так. Розплющивши очі, я довго не могла ясно бачити, бо надто яскраве світло дуже пекло. А самі очі були якимось надто сухими. Трохи прокліпавшись, я зрозуміла, що точно не вдома. 

— Я в… лікарні? — прохрипіла, коли побачила жінку в білому халаті, що щось перекладала на тумбі в іншому кутку кімнати.

— О, ви вже отямилися, — на її обличчі зʼявилась посмішка, — я піду повідомлю лікаря.

Жінка… медсестра, мабуть, зникла за дверима, а я відкинула голову на подушку. І дещо почала згадувати.  Матір Деяна, нашу сварку, прикраси, мою невдалу спробу напитися і те, як я зомліла, падаючи Деяну в руки. Занадто багато подій відбулося за такий короткий час. І я безмежно раділа, що від цього всього мене хоча б не болить голова. 
Прийшовши, лікар спочатку оглянув мене, потім записав якісь показники, мабуть, моїх аналізів. На його обличчі була легка посмішка, то ж, можливо, зі мною все добре. І я обережно наважилась спитати, що зі мною відбулося. Тоді лікар сказав, що у мене було виснаження організму, який я вирішила добити пляшкою вина. І як сказав він, алкоголь був дуже неякісним. Що мене відверто здивувало, адже на смак те вино мені дуже сподобалося. Але так як я практично не пʼю, то може, не дуже й компетентна в цих питаннях. Лікар пішов і побажав гарного дня. Але я не дуже зрозуміла цих слів, перебуваючи на лікарняному ліжку. Декілька годин я просто лежала, дивлячись в стелю і в голові не було навіть жодної думки. Така суцільна порожнеча. Та в якийсь момент відчинилися двері і до палати зайшов Деян.

— Привіт, — сказала я і дещо вимучено посміхнулась.

— Як тільки лікар сказав, що ти отямилась, я відразу ж приїхав, — він повіль підійшов та обережно сів на край ліжка.

— У мене перевиснаження, так… — я уважно вивчала його обличчя. Деян був втомленим, ніби не спав і якимось стурбованим.

— В цьому є й моя провина. Я не слідкував, чи добре ти їси, чи відпочиваєш. Ще й всі ці приводи для хвилювання і моя матір… Давно треба було поїхати геть.

— Ми все ще можемо це зробити, — я посміхнулась.

— Так. Можемо, — він теж легенько підняв кутики губ і я чомусь відчула тривогу. Ніби чоловік щось від мене приховує. Не знаю, звідки зʼявилось це відчуття, проте воно було таке яскраве і гаряче, що я ледь не почала задихатися. Але щоб до мене знову не прибіг лікар, я намагалась тримати себе в руках.

— Як довго ще я буду тут?

— В ідеалі до завтра, — Деян обережно взяв мене за руку, — якщо в ранці всі твої аналізи будуть в нормі, то я заберу тебе додому.

— А як довго я в лікарні?

— Два дні. Тобі дали деякі ліки, щоб ти подовше поспала. Щоб відновився організм…

— Ніколи не думала, що опинюся в такому стані, — я важко видихнула і відвела погляд до вікна.

— Все буде добре, — Деян сильніше стис мої пальці, — обіцяю, ти більше ніколи не будеш так себе почувати. І взагалі… зовсім скоро все зміниться.

— Що ти маєш на увазі? — я повернула голову, щоб подивитися йому в очі, але чоловік опустив погляд, перебираючи мої пальці.

— Скажи, Віро… Ти була б готова вивести своє татуювання? — Деян все ще не дивився на мене, — ми б забралися звідси геть. Перехали в інше місце, місто, країну… Та, бляха, на інший континент. Тільки вдвох. І почали б нове життя без всіх цих минулих ворожнеч та упереджень.

— Це тату ніколи не приносило мені нічого, крім насмішок та проблем, — я важко видихнула, — та воно єдине, можливо, що хоч якось може привести мене до сімʼї. Хай там що, але я хотіла б дізнатися, хто я. Хто моя сімʼя. І чому в результаті вони залишили мене наодинці з цілим світом.

— А якщо ти дізнаєшся про все? — я бачила, що Деян важко ковтнув, — тоді ти погодишся на мою пропозицію?

— Дізнаюся? Ти розкажеш мені? — моє серце забилося сильніше.

— Я… — він підняв на мене погляд, який чомусь був надто винним. Я відразу відчула, як у мене різко охололи руки від хвилювання, але завершити розмову нам не вийшло. В палату прийшла медсестра, щоб вчергове мене перевірити і Деяну довелося піти. 

Після цієї розмови я ніяк не могла вгамувати пульс, бо чітко розуміла, що чоловік або бреше мені про щось, або щось приховує. І через це мої показники дещо зашкалювати і я розуміла, що це погано, бо медсестра зробила «ц-ц-ц». Тому щоб якнайшвидше забратися звідся, я зібралс всю свою волю та забула про Деяна. Знову намагалась уявити порожнечу і думати про те, що нічого не відбувається. І можливо це допомогло, бо заснула я дуже добре і знову мене ніщо не тривожило. Я зробила все для того, щоб вранці моїми аналізами були задоволені та зі спокійною душею відпустили додому. Деян прийшов по мене майже одразу, ніби з самого ранку чекав під кабінетом. В авто ми не розмовляли. Він й далі був дуже напружений та занепокоєний. Я сиділа та нервово перебирала ґудзики на сорочці і тривога знову находила з новою силою. Мені навіть не було зрозуміло, чого саме боюся. Брехні? Обману? Зради?… Проте найбільше в голові закріпилась думка, що мабуть все це була тільки гра і почуття Деяна всього лиш якимось маскуванням, щоб наблизити мене до себе. Щоб потім таки втілити свої плани помсти… Я настільки захопилась цими істеричними роздумами, що не помітила, як таки відірвала ґудзик.

— Ох… — вигукнула.

— Що таке? — Деян різко повернув голову, — як це так вийшло?

— Не знаю, — я спробувала засміятися, — мабуть… він був погано пришитий. Треба буде це виправити.

— Хочеш, я куплю тобі нову блузку? — спокійно спитав чоловік.

«Щоб в ній мене поховати…» — проскочило в моїй голові і я різко потрясла нею, щоб вигнати геть ці думки. Ні, він не може бути таким жорстоким зі мною. Не після всього, що вже між нами було. Це просто неможливо. 
Будинок зустрів нас тишею. Я, насправді, боялась знову зустрітися з його матірʼю, але не показувала цього. Деян провів мене до вітальні. І я була щиро здивована тому, що там був накритий стіл для двох.