24

Віра.

— Деяне… що з тобою? — трохи перелякано спитала, дивлячись на чоловіка. Голова досі гуділа і мені було трохи важко зосередитися на ситуації.

— Це просто… — він не договорив, проте вже близько десяти хвилин сидів поряд на ліжку, розглядаючи фрукти, що принесли для мене.

— Ти хочеш їх зʼїсти? — я вирішила засміятися, — якщо так, то бери, я не проти. Можна ж було просто спитати…

— Ні, — різко відповів Деян, — я не хочу їх їсти. І нікому навіть наближатися до цих фруктів не варто. Скажи мені ще раз, що ти точно навіть не торкалася до них.

— Я нічого не розумію, — голова почала боліти ще сильніше, неприємно пульсувало у скронях, — ти це зараз мене розігруєш? Чи що взагалі відбувається? Не лякай мене, будь ласка.

— Я мушу йти, — Деян підвівся, міцно стискаючи ту чашу з фруктами, що аж побіліли кісточки на пальцях, — не виходь з кімнати сама. А бажано взагалі зачинятись і ні від кого нічого не приймати. Не отримувати. Якщо що, дзвони мені.

— Деяне, що… — але я не встигла договорити, бо він швидко пішов геть, гримнувши дверима.

Я швидко підвелась з ліжка, ігноруючи жахливий головний біль, та кинулась до дверей, щоб наздогнати його. Але поклавши руку на ручку, зупинилась… Що я хочу від нього почути? Що маю дізнатися? Після ситуації з прикрасами Деян наче охолов до мене. Ніби щось в ньому змінилося. І вся ця вистава лише ще більше доводить це. Причепився до тих фруктів і ніби божевільний дивився на них, нічого не пояснюючи. Я повільно прибрала пальці з ручки, а потім й зовсім повернулась в ліжко. Жахливий вечір, який хочеться якнайшвидше забути. Я потягнулась до тумби, куди сховала свою шкатулку і витягла дорогу мені річ. Тепер всередині була лише фотографія. Очі запекло від сліз, бо ті прикраси постійно давалт мені зрозуміти, що мама любила мене. Що хвилювалась, якщо довірила мені такі цінності. Але тепер ці прикраси в матері Деяна. Як виявилось, у законної іхньої власниці. І тепер мене починає охоплювати якийсь жах. Невже наші сімʼї справді були такими ворогами, що вдавалися до таких жахливих крадіжок. Адже я бачила реакцію матері Деяна, вона була нажахана і здивована, отже це справді важливі для неї прикраси. Але якщо це всього лиш збіг? І моя матір їх просто десь купила чи хтось їх їй подарував. Але… моє татуювання на спині і така реакція тієї жінки… Від цих роздумів голова розболілась ще сильніше і більше сили у мене на все це не було, то ж я вкрилась ковдрою мало не з головою і спробувала заснути, щоб наступного дня мати більш здоровий розум. 
Наступного ранку мій стан був вже значно кращий, проте всидіти на місці я так і не змогла. Тому привівши себе в порядок, я спустилась вниз, щоб поснідати. Здавалося, що в будинку крім мене нікого нема і це видалось мені навіть приємним. Але як зазвичай вже приготованого сніданку не було і кухня теж стояла порожньою. Від цього я трохи розгубилася і не наважилась господарювати самостійно. Випила склянку води і вже зібралась йти, поки не зіштовхнулась з Деяном.

— Що ти тут робиш? — він підхопив мене за спину, щоб я не впала.

— Думала поснідати, але…

— Я ж казав тобі не виходити з кімнати, — його тон був суворим і це чомусь обурило мене. Я випрямилася і відійшла від нього на крок.

— Поки ти не поясниш мені, що відбувається, я не робитиму те, що ти скажеш. Я не мала дитина, — я схрестила руки на грудях.

— Сьогодні ти тут точно нічого не зможеш поїсти, — Деян якось розчаровано видихнув.

— Чого? — я сіпнула головою.

— Бо я звільнив весь персонал. І всі продукти теж… утилізовано. То ж доведеться трохи перечекати.

— Та що відбувається!? — ледь не прогарчала я, махнувши рукою перед його обличчям.

— Це потрібно для… твоєї безпеки, розумієш? Ти можеш довіритись мені? — його очі потемніли.

— Не можу, — я затремтіла, — не можу, бо відчуваю, що щось не так. Це через ті прикраси, Деяне? Ти справді не віриш, що я поняття не маю, звідки вони взялися?

— Віро, не кажи дурниць, — він закотив очі, — я вірю тобі. Я ні в чому тебе не звинувачую.

— Тоді що не так? — його рука лягла на моє плече, а я ледь стримувала себе, щоб не заплакати, — з учорашнього вечора я відчуваю, що щось змінилося. Ти змінився. І мені страшно. Страшно, що ти…

— Я поряд, чуєш, — він охопив мене двома руками та притягув до себе, обіймаючи. Спочатку я не наважувалась, та потім все ж обійняла його у відповідь. — Будь ласка, довірся мені. Я просто намагаюсь тебе захистити. Моя матір все зрозуміла. Вона все знає про те, хто ти. І що між нами. То ж я не можу вдавати, що все добре та бути спокійним. Мама надто хитра жінка і від неї можна чекати чого завгодно. Тому я й прошу тебе бути обережною, розумієш?

— Вона може мене вбити? — я підняла на нього очі і в його погляді побачила… страх?

— Ні, — прошепотів Деян, але більше сказати не встиг.

— Що тут відбувається? — голос його матері пролунав як грім, що змусило нас ледь не відштовхнутися одне від одного.

— Доброго ранку, мамо, — важко видихнувши, сказав Деян.

— Де всі працівники, сину? Я може щось пропустила? — вона кинула на мене косий погляд і ледь помітно скривившись, повернулась до Деяна.

— Думаю, на сніданок ти ще встигаєш. Зробити його собі самостійно. Хоча… доведеться закупитися новими продуктами.

— Що? — брови його матері спочатку зійшлися на переносиці, а потім різко здійнялись догори.

— А ми поїдемо снідати у якесь приємне місце, — він неочікувано поцілував мене в щоку, — тільки зачекай на мене в кімнаті, добре? Я швидко.

Деян кудись підов, а ми з його матірʼю залишились сам на сам. Я намагалась не дивитися на неї, хоча її спопеляючий погляд відчувала шкірою. Як різко може змінитися відношення людини через незначні деталі.

— Мерзенне дівчисько, — просичала жінка.

— Я нічого у вас не крала, — я спробувала захистити себе.

— Ти ще й смієш рота відкривати!? — вона підʼїхала ближче, — твоя сімʼя знищила моє життя. Забрала в мене коханого, забрала здоровʼя. Добре хоч до Деяна вони не змогли дістатися. І всього цього їм було мало. Вкрали найбільшу сімейну цінність. І що, гідно з нею повелися? Аж ніяк. Віддали якійсь шмаркачці, що навіть з гідністю не може підтвердити, що зробила все це навмисно. Скажи правду… ти спеціально втерлась у довіру до мого сина? Що ти повинна зробити? Перерізати нам всім тут горлянки? Вкрасти ще щось? Підпалити тут весь будинок разом з нами, га? Чого хочуть від нас ще твої прокляті батьки?