22

Віра.

Мені досі не вірилось, що це все відбувається по-справжньому. Що ми з Деяном врешті відкрились одне одному і наші почуття вийшли на новий рівень. Разом ми провели вже не одну ніч, проте досі ховаючись, ніби підлітки. Хоча його матір і не зможе побачити нас на другому поверсі будинку, проте такий адреналін ще більше підсилює пристрасть між нами. І здається, я ще ніколи не була щасливішою, ніж зараз. Ніколи не почувала себе в такій безпеці та поряд з тим, хто справді цінує мене. 
Сьогодні було свято в честь дня народження матері Деяна і зізнаюся, я дуже хвилювалася. Це було для мене щось дуже незвичне, адже я не знаю і не памʼятаю таких гучних сімейних святкувань. І до всього цього ще й бути поряд з Деяном біля купи його родичів, ще й мама обіцяла всім зізнатися, що в нас має бути весілля. Хоча він навіть ніякої пропозиції мені не робив і я не ношу обручки. Та я відігнала від себе всі погані думки і спробувала налаштуватись на позитив, щоб причепуритися та на святі бути найгарнішою. Особливо хотілося бути такою для Деяна. Я довго не могла обрати сукню, та все ж знайшла для себе дещо підходяще. І коли думала, що вже все готово, мій погляд зачепився за валізу, яку я тоді привезла з дому. Спочатку я згадала про Кирила та про те, що з ним сталося і від цього відразу зіпсувався настрій. Але потім я підійшла до валізи та витягла звідти свою дорогоцінну шкатулку. В грудях неприємно стиснуло і я повільно відкрила її. Мелодія вже давно не звучала, але в памʼяті ніби відтворилась… Я обережно дістала фотографію. Розгорнула її і на мене дивились щасливі дитячі очі. Чому я не памʼятаю, коли зробили це фото. Що це був за день, чому я здаюсь такою радісною та щасливою… А потім я взяла до рук ті прикраси. Єдине цінне, що у мене залишилось. Можливо навіть і єдине цінне, що коли-небудь у мене було. Хоч я вже вдягла свої прикраси, чомусь дуже захотілося все змінити. Сьогодні такий особливий вечір і я теж хочу бути особливою. Тому я забрала зі собою шкатулку та зачинилась у ванній кімнаті. І як тільки я торкнулась вуха, щоб зняти вже одягнену сережку, в кімнаті почувся голос Деяна. Він кликав мене та наче був схвильований. Я теж почала нервувати, хоч і не розуміла чому… Він хотів зі мною про щось поговорити, але вирішив це відкласти і пішов. Я полегшено видихнула, але якась тривога все ж поселилась всередині. Невже щось сталося? Чи може він вирішив порвати зі мною… Я похитала головою і відігнала всі неприємні думки. Не зараз. Не сьогодні. Сьогоднішній вечір має бути найкращим. То ж я швидко змінила сережки, одягла каблучку і поправила макіяж. Глянувши на своє відображення, посміхнулась. Але ця посмішка вийшла чомусь занадто сумною, хоч я і налаштовувала себе тільки на хороше. Але розмова Деяна не давала мені спокою. Я вийшла зі своєї кімнати і повільно спускалась сходами, відчуваючи, як спотіли долоні від хвилювання. На мене почали звертати увагу гості та обговорювали пошепки, хоча дехто і не був надто тихим. Це підсилило моє хвилювання, але як тільки я побачила на собі погляд Деяна… Він дивився на мене з захопленням, ніжністю і чимось таким, що я б назвала непристойним. Я відразу відчула, як сильно почервоніли щоки, але на щастя, макіяж приховав цю мою емоцію. Я несміливо підійшла до них з матірʼю та посміхалась.

— Вітаю вас з днем народження. Ви сьогодні неймовірна, — мені було дуже приємно, що я зараз тут. Деян дивився на мене мало не з гордістю, проте цього не можна було сказати про жінку. Вона дивилась на мене, наче на монстра. Вона не кліпала, ніби навіть не рухалась. А щось пильно і уважно роздивлялась, ніби зараз готова накинутись на мене. Я шукала підтримки поглядом у Деяна, але він здається теж нічого не розумів.

— Деяне, — хрипло сказала мама Деяна і взяла його за руку, — сину, ти це бачиш? Бачиш їх!? Це ж наші вкрадені сімейні прикраси…

— Щ-що…— вирвалося з моїх вуст.

— Мамо, ти впевнена? — він нахмурився і перевів погляд з матері на мене.

— Я може вже стара, — її тон набув небезпечних ноток, — але ще не зовсім сліпа. І при своєму розумі. Хіба ж я не впізнаю те, що стільки років шукала!?

— Мамо, тихіше…— Деян нервово видихнув через ніс, коли на нас почали оглядатися гості.

— Звідки вони в тебе, Віро? Де ти їх взяла? — мама Деяна підʼїхала ближче до мене, боляче вдаривши візком у коліно, — відповідай негайно!

— Я… я… — вся ця ситуація настільки вразила мене, що я розгубилась і навіть не знала, що сказати.

— Так, давайте без сцени на людях, — чоловік поклав руку на плече матері, — давайте поговоримо в моєму кабінеті. Мамо… будь ласка…

Деян практично благально подивився на жінку і вона фиркнувши, таки поїхала на своєму кріслі вглиб будинку. Я ж перевела погляд на чоловіка і намагалась знайти хоча б якусь відповідь чи пояснення того, що сталося. Та він був такий же розгублений.

— Деяне, я нічого не крала… — тихо сказала я.

— Я вірю тобі… вірю… — теж пошепки сказав він, — але все це дуже складно. Думаю, краще піти і якнайшвидше все вирішити.

Він взяв мене за руку і мʼяко повів за собою. Я довіряла Деяну. Була впевнена, що він не зробить мені боляче. Не вчинить неправильно. Тому на абсолютній довірі пішла за ним, сподіваючись, що сталася якась помилка.

— Знімай сережки, — скомандувала матір Деяна, як тільки ми зʼявилися в його кабінеті.

— Що… я… — мої пальці несвідомо торкнулися каміння, яким були всипані масивні прикраси. Наче від мене хочуть відібрати щось занадто цінне і рідне.

— Мамо, — втрутився Деян, намагаючись наче захистити мене.

— Ці прикраси спадок моєї сімʼї, — холодно сказала вона, — належали ще бабусі моєї бабусі. Ти собі уявляєш, яка їхня цінність? І те, що я знаю їх як ніхто інший. Давай сюди сережки. І ми дізнаємось, хто з нас правий.

— Що ти таке говориш? — Деян майже спалахнув, — хіба Віра тобі перечила? Чи виправдовувалась? Ти її так залякала, що вона й слова сказати не може.

— Сережки… — жінка льодяним тоном скомандувала і простягнула руку. Від милої та ніжної матері не залишилось й сліду. Але я повільно потягнулась до сережок та зняла їх. Мені нічого приховувати. Тому я обережно поклала їй на долоню масивне каміння.