14

Віра.

Спочатку я вирішила, що це просто якийсь розіграш чи дурнуватий сон. Що Деян не може просто взяти і поцілувати мене самостійно, він сам це вирішив, сам захотів. То ж спочатку я навіть пручалася… Та коли зрозуміла, що це точно відбувається насправді і руки чоловіка міцно стискають моє тіло, то відповіла на той поцілунок, ніби чекала на це все своє життя. Це не було ніжно чи чуттєво, Деян поводився по-власницьки, дещо грубо, але мені чомусь хотілося просто піддаватися. Саме зараз це наче мені було дуже потрібно. Цей поцілунок не був довгим, проте часу було достатньо, щоб не хотіти його завершувати. Тілом проходили незрозумілі колючі імпульси, що змушували притулятися до чоловіка сильніше. Я ніколи подібного не відчувала, то ж це було занадто приємно. Але Деян першим перервав нашу близькість. Спочатку просто розірвав поцілунок і декілька секунд ми продовжували стояти поряд. Він схилив голову і важко віддихувався, але потім відпустив мене та швидко відійшов назад. Його тіло та вираз обличчя моментально стали такими, наче щойно нічого не відбувалося. Ніби чоловік в цю ж секунду зайшов до кімнати, щоб просто поговорити. Я почувалась дещо розгубленою і ніяк не могла втихомирити своє серцебиття.

— Що це було…— тихо сказала, не підіймаючи очей.

— Я просто, кхм, просто хотів, щоб ти замовкла, — Деян говорив впевнено та серйозно, — не створюючи зайвого шуму.

— Замовкла? — я таки підняла на нього очі. Чоловік був відчужений та розслаблений. І лише у мене від цієї близькості досі тремтіли руки. Мені здавалося, що нам обом це було потрібно, проте, напевно, це була просто моя фантазія.

— Ти мала необережність погано висловлюватися про мою сімʼю. Думаєш, я таке дозволю? — він підняв одну брову.

— Ця твоя… тітка принижувала мене. Я не збираюся цього терпіти.

— Але ти будеш, — Деян підійшов на крок ближче, — бо ти тут ніхто. Ти моя заручниця, Віро, яка чекає на свій неминучий кінець. На жаль, я мушу грати в ці дурнуваті ігри, бо не хочу розчаровувати матір, що і так багато пережила в своєму житті. Та коли я розповім їй всю правду… Коли вона дізнається, ким ти була, то ще й подякує мені за те, що я позбувся тебе, дорогенька.

Він поклав свою долоню мені на спину, саме там, де було татуювання. А потім зімкнув свої пальці на шкірі, наче намагаюсись щипнути. Те місце неприємно запекло і я була готова до нового спогаду, які часто вмикались в моїй свідомості, коли зі мною відбувалось щось хвилююче. Та знову нічого не зʼявилося. Я просто дивилась в його темні очі, які так само надто уважно вивчали мене. 

— Мені боляче, — не відриваючи погляду сказала.

— Зараз ми повернемось за стіл, — Деян ще трохи тримав руку на моїй спині, але врешті прибрав її, сховавши в кишеню, — і ти вибачишся перед мамою та тіткою. Максимально щиро. Інакше ти навіть крихти їжі більше не побачиш. Зрозуміла?

— А хіба в мене є вибір? — я натягнуто посміхнулась, бо перспектива бути голодною мене не приваблювала. Але, здається, почав приваблювати мене дехто зовсім інший…

— Вибачте, — заговорив чоловік, коли ми повернулись до столу, — виникли деякі непорозуміння в нас. 

— Ви щось довго, — матір Деяна задоволено посміхнулась.

— Пробачте мене за мою поведінку, — швидко сказала я, щоб довго не мучитися, — просто у нас з Деяном деякі труднощі в стосунках і… мені захотілось зробити йому неприємність. Щоб він відчув, як це може бути.

— Не вірю, що мій любий племінник може зробити комусь боляче, — його тітка просто пропалювала мене поглядом, але я намагалась не дивитися на неї.

— Гаразд, — Деян важко видихнув, — все зʼясували? Все нормально? Давайте більше не повертатися до цієї теми, а говорити про щось більш приємне.

Всі погодились, проте напруга за столом так і не зникла. А приємнішою темою його матір та тітка обрали для себе наше якесь уявне весілля. Я спостерігала за Деяном і було ясно видно, що він взагалі не хоче про це говорити, а тримається тільки з ввічливості. Ну звісно ж, яке може бути весілля, коли потенційна несправжня наречена скоро буде з продірявленою головою скинута десь з якоїсь скелі чи ще щось гірше. Чомусь саме такий спосіб розправи виникає в мене в голові, коли я дивлюся на чоловіка та аналізую його. Але чомусь мені зовсім не страшно. Хоч Деян і постійно погрожує та говорить про смерть, він досі цього не зробив зі мною… Можливо в цьому всьому ховається якийсь секрет? І моє сімейне татуювання є його частиною. Але ж Деян мовчить та нічого не збирається мені пояснювати. Варто буде ще раз спробувати його якось розговорити.

— Дякую, що навідалась до нас, — знову з натягнутою посмішкою заговорила мати Деяна, коли проводжала його тітку.

— Справді давно тут не була. Думаю, варто приїжджати частіше. Адже все цікавіше…— вона зупинила погляд на мені, — пропускається.

— Ти ж приїдеш на мій день народження, правда ж?

— Звичайно, я ж ніколи не пропускаю його. Буде вся родина і не тільки. Ви тоді оголосите про весілля?

— Ну… думаю, що так, — мати Деяна посміхнулась тепліше.

— Яка кому різниця, коли в мене весілля? Може я не хочу виносити це назагал, — обурився Деян.

— Ти єдиний спадкоємець, Деяне, — серйозно сказала його тітка, — так що мусиш дотримуватися деяких звичаїв.

— Ну добре-добре, давай я проведу тебе до таксі, — його матір підштовхнула тітку до виходу і вони обоє зникли за дверима.

— А ти молодець, швидко вчишся, — неочікувано сказав чоловік, — я казав своїй матері, що ми посварилися, тому ти зникла. І ти, неочікувано, заговорила про те ж саме. Хоча я навіть нічого тобі не казав про це.

— Що я чую? — я легенько повернулась до нього, — ти хвалиш мене?

— Не зазнавайся, я просто підсумовую факти.

— Отже, в нас буде весілля? — я уважно вдивлялась в його обличчя.

— В мріях моєї матері, тітки… можливо в твоїх, так. Але реальність абсолютно інша.

— Скільки ти ще триматимеш мене так? Не відпускаєш, нічого не пояснюєш, але й не вбиваєш. Я втомилась, Деяне. Невизначеність гірше за катування.