11

Деян.

Я вийшов з вітальні розлюченим і розчарованим. Цей вечір мав закінчитись абсолютно не так і мій план здавався мені дуже гарним. Проте Віра вирішила зіграти у свою гру, мабуть сподіваючись, що зможе перемогти мене. Але ця божевільна й гадки не має, з ким хоче звʼязатися. І якби моя матір дізналась, хто сидить з нею за одним столом, то дівчина вже давно не була б живою. За крок до дверей своєї кімнати я різко зупинився. Дістав телефон і подзвонив потрібним людям.

— Вона залишилась у вітальні. Думаю, не наважилась нікуди піти. Заберіть і відвезіть туди, куди ми домовлялися раніше. Буде пручатися… просто вирубіть і все. Не панькайтесь.

На іншому кінці я почув лише коротку впевнену згоду, то ж завершив розмову. Та чомусь так і не заходив до себе, лише сверлив поглядом двері. Мене дуже дратувала ситуація, що склалася за цією дурнуватою вечерею. Не можу повірити, що моя матір настільки наївна, що не розпізнала під своїм носом неймовірну зрадницю. Невже вона справді відпустила все минуле і більше не бажає помститися за батька і за себе. Такого просто не може бути… Ні! Зі злості я гучно вдарив долонею в двері і якимось дивом відчинив їх. Примруживши очі максимально сильно, спробував заспокоїтися. Ще ніколи в житті ніхто мене так сильно не виводив з себе, як ця дівка… Мабуть, варто таки пошвидше позбутися її, інакше довго я так точно не протягну. 
На сніданок Кирило витягнув мене до ресторану. Я не дуже хотів їхати, проте розвіятися точно б не завадило. Але поки він про щось розповідав мені, я задумано тер бороду, дивлячись в одну точку. І навіть не торкнувся до своєї кави.

— Ти взагалі слухаєш мене? — я відчув, як у мене полетіла зімʼята серветка.

— Що ти робиш? — фиркнув я.

— З таким успіхом я б міг поснідати сам, — Кирило розвів руками, — чого ти хмурий такий, наче з тебе зараз піде дощ.

— Що? — я підняв обидві брови в здивуванні, — це ти находу такі фразочки придумуєш?

— Забудь, — він махнув рукою, — то що сталося? Невже це знову повʼязано з твоєю полонянкою…

— Не стільки з нею, — я перебив Кирила і важко видихнув, — як з моєю матірʼю.

— Не скажу, що мені це цікаво… — він стис губи в рівну лінію, — але продовжуй.

— Я вже майже відвіз Віру в інше місце. Але мама побачила нас. Довелося збрехати, що дівчина моя наречена. І ситуація змусила нас вечеряти втрьох. Матір виявилась в захваті від Віри. Навіть запросила на свій день народження. Я попереджав цю тупу дівку мовчати, але вона вирішила підставити мене і сподобатись матері. А мама… навіть й близько не запідозрила, що це частина тієї гидкої сімʼї. Мило розмовляла з вбивцею свого чоловіка…

— Тобі не здається, що ти трохи перегинаєш, — Кирило підняв одну брову, — я вже казав тобі, що Віра точно не могла вбити твого батька.

— Ти на чиєму боці? — я насупився і все ж надпив каву, яка вже добряче охолола, адже ми сиділи на літній терасі.

— На боці, мабуть, того, що ти справді надто зациклився. Навіть твоя матір вже давно залишила спроби помсти. А ти все ніяк…

— Вона вже в мене в руках, Кириле…— просичав я крізь зуби, — таким шансом гріх не скористатися. 

— Ну так вбий її і все, — абсолютно байдуже сказав друг, — може тоді ти вже заспокоїшся і станеш колишнім.

— Це все не так просто…

— А може ти цього не хочеш? — він зацікавлено нахилився вперед, — Віра насправді приваблива і розумна. А в тебе вже дуже давно не було нормальної жінки…

— Ще хоч одне слово, — я різко вхопив його за сорочку, що тканина аж затріщала і притягнув до себе, щоб говорити тихіше, — і я обіцяю, ти пошкодуєш.

— Відчепися, — Кирило вирвався з моєї хватки і продовжив їсти свій сніданок, наче нічого й не сталося, — ти мій друг і я ціную тебе. Особливо те, що ти для мене зробив… Але я думав, що з такою жагою помсти ти закінчиш все це дуже швидко. Інакше, це виглядає ніби ти просто граєшся. Як кішка зі своєю здобиччю. Не вбиває, лише ранить. Але і не відпускає. І я не захищаю Віру, а в першу чергу хвилююся про тебе.

— Не треба за мене хвилюватися, добре? — я закотив очі, — тим більше… Я не розповідав тобі ще цього. Але вона вирішила віддатися мені. Роздяглась переді мною та пропонувала себе, своє тіло… Натомість хотіла, щоб я відпустив її.

— Ого, — Кирило хитро примружив очі, — і чим все закінчилося?

— Ну як бачиш, — я відкинувся на спинку свого крісла, — вона досі в моєму полоні. Тепер, правда, в іншому місці.

— Невже ти зміг втриматися перед такою спокусою? — він засміявся, — аж не віриться.

— А ти б не зміг? — я підняв одну брову.

— Думаю ні, — друг знизив плечима, — чому б не скористатися тим, що пропонують. А пообіцяти можна багато чого. Ніхто не каже виконувати.

— Я не буду спати з тою, хто належить до тієї проклятої сімʼї. Якщо я коли-небудь навіть торкнуся її по-іншому… то просто вбий мене. Я не зраджу памʼять свого батька.

— Гаразд, — Кирило розчаровано закотив очі, — обовʼязково вбʼю. Думаю… це станеться вже досить скоро. Згадаєш мої слова.

Я нічого не відповів на це, лише скривився. Мене дратував сам факт того, що і Кирило, і моя матір припускають якісь дурнуваті романтичні звʼязки між мною та Вірою. Чи може я справді надто мʼякий з нею і через це здається, що мені не потрібна помста. Але я мушу це зробити, я пообіцяв сам собі та батькові, стоячи на його могилі. Не можу зрадити його, не тоді, коли все вже так близько… 

— Де ти був? — мати зустріла мене ледь не в дверях, коли я повернувся додому.

— Зустрічався з Кирилом.

— Знову з ним, — вона вдарила себе долонею по нозі, — а де Віра? Вже поїхала? Я кого не спитаю про неї в цьому домі, то ніхто нічого не знає.

— Мамо, забудь про Віру, будь ласка, — я втомлено провів долонею по обличчі.

— Чого це? Щось вже сталося? Ви посварилися?

— Так, — полегшено відповів, — це було дуже серйозно. Майже скандал. Вона сказала, що не хоче мене бачити і поїхала. Я навіть не знаю, куди саме. Не думаю, що ми зможемо помиритися, тому просто забудь…