10

Віра.

Він просто сміявся, тримаючи руки в кишенях штанів. Цей сміх був гучним, різким і дуже неприємним. Деяну мабуть було так весело, що аж виступили сльози. Я точно бачила, як він витирав пальцями очі. Стоячи перед ним повністю оголеною, я не відчувала приниження. Ні, мені не було соромно чи страшно. В той момент я просто вчергове збагнула, що цей світ просто знущається з мене і я нікому не потрібна. Навіть як іграшка для задоволення. Мене це розізлило і пригнічило одночасно.

— Чому ти смієшся? — я важко ковтнула.

— Бо ти… ти… — чоловік все ж далі не міг стримати сміх, — ти серйозно думала, що я поведуся на це?

— Ти ж хотів мене… тоді, в машині, — я гордо задерла голову, наче не була зараз в такому жахливому становищі.

— Поки я не дізнався, хто ти така, — Деян сціпив зуби, — тепер я б навіть під дулом пістолета не поцілував тебе. Хай би краще мене пристрелили, ніж я торкнуся тебе ще хоча б раз.

— Я просто хотіла, щоб ти відпустив мене, — мій голос знову по-зрадницьки затремтів.

— Про це можеш навіть не мріяти, — Деян скривився і нахилився вниз, — на, одягайся негайно, моя мати чекає. Маєш дві хвилини.

Він кинув у мене сукнею, а потім пішов з кімнати. Я важко гепнула на ліжко, прикриваючи своє тіло тим шматком тканини. Я хотіла розізлитися, перевернути тут все догори дриґом, розтрощити вікно. Саме так я б повинна була поводитися, коли зі мною таке відбувається. Але в моїй голові був наче якийсь блок, ступор. Щось змушувало мене просто покірно схилити голову і вдягнути знову те дурнувате плаття. Принаймі, я вийду з цієї кімнати і можливо навіть гарно проведу вечір.

— Сподіваюся, ти хоч вдягла білизну? — з докором спитав Деян, коли я вийшла в коридор. Та я нічого не відповіла, лише мовчки пройшла повз нього. Чоловік вхопив мене за руку вище ліктя і грубо зупинив. — Щоб без вибриків зараз, ти зрозуміла мене? Сидиш і мовчиш. Моя матір не має нічого запідозрити чи ще гірше, подумати про те, чого насправді й близько не існує. Ясно?

— Мені боляче, — я сіпнулась рукою, яку він шалено стискав своїми пальцями, але хватка від цього не ослабла.

— Звикай, Віро. Це лише початок, — Деян грубо штовхнув мене вперед і я повільно почала йти до сходів. 

***

— Не чіпайте мене! Не чіпайте! — я зі всієї сили кричала, намагалася вирватися з цих жахливих брудних лап, але стіни цього гаражу були наче неприступною фортецею.

— Не верещи, дівко, — пекучий ляпас залишився на моїй щоці, а грубі бридкі пальці міцно стискали моє запʼястя. — Я знав, що ти колись вилізеш зі своєї нірки. І от нарешті це сталося. 

— Заберіть свої руки! Ні! Ні! — я крутилась у всі боки, тільки б він не чіпав мене. Якою ж була дурною, що вирішила трохи розімʼятися і походити, поки цього чоловіка не було. Та він, мабуть, слідкував за мною, бо зʼявився моментально і я не встигла втекти у свій сховок.

— Скоро ти будеш кричати інакше, — він голосно розреготався, — будеш стогнати і просити ще. Всі ви такі, маленькі хвойди. Головне не завагітній, я не збираюся утримувати тебе і спиногризів.

— Який же ти гидкий…— я скривилась, а потім різко плюнула йому в обличчя.

— Ах ти ж сучко! — чоловік розлютився і ще раз двічі вдарив мене по обличчі. Я не втрималась і просто впала на ту брудну підлогу. А він, наче, тільки й чекав на це, бо загрожуюче навис наді мною і почав розщіпати свій ремінь.

Та раптом на вулиці почувся якийсь шум. Спочатку було чутно багато кроків. Потім декілька секунд тиші і вже за мить двері в гараж були зірвані з петель, а всередину забігло купа поліції. Мене затрясло від полегшення і сльози градом потекли по щоках. Поліцейські швидко схопили його, а до мене підійшла жінка, що обережно допомогла підвестися на ноги.

***

— Віро? Віро, ти тут? — з моїх думок мене вивів голос матері Деяна.

— Так, — я натягнула посмішку, — так, вибачте, я задумалась просто…

— Яка ж я рада, що нарешті можу познайомитись з коханою мого сина. Знала б ти, як я втомилась постійно йому казати, що найголовніше це сімʼя. А то в нього постійно робота і робота…

— Мамо, — Деян якось грубо сказав до матері, — не починай це, будь ласка. Знову.

— Ще й звʼязався із тим Кирилом. А в нього в голові лише дівки та випивка. 

— Досить вже, — чоловік закотив очі, — здається, твоя вечеря стигне.

— Ти ж знаєш чудово, що це не я готувала, — жінка легко засміялася, — на жаль, в моєму стані кулінарія не приносить жодної радості. Лише розчарування.

— Вибачте, а… що сталося? — я вирішила підтримати розмову хоча б якось.

— Аварія, — вона махнула рукою, — невдале падіння і от маєш… Це було так давно, що я вже майже забула, як все відбувалося. Але годі про мене. Розкажіть, краще, як ви познайомились.

— Ми... ми… — я невпевнено почала говорити.

— В клубі, мамо. В нічному клубі, — мене швидко перебив Деян, — Віра там випивала з подругою і познайомилась зі мною. Почала чіплятися, вішатись на шию. Навіть змусила поцілуватися. А коли я спробував відвезти її додому, то запропонувала переспати. Я був страшенно здивований.

Я мало рота не відкрила від тієї брехні, яка щойно звучала з вуст Деяна. Проте він говорив це так спокійно і натурально, ніби дійсно все так і відбувалося. Спочатку я була в ступорі, але потім зрозуміла, що він хотів викликати відразу до мене у своєї мами. І дивлячись, як змінювався вираз її обличчя, Деяну це чудово виходило. Я відчула, як у мене зарожевілись щоки. Адже так сильно мене ще не принижували.

— Що ж… ну… — його мати підняла обидві брови, — доволі цікаве знайомство, та все ж… Ви ж досі разом, значить все чудово.

— Ну як досі, десь лише тиждень. Здається, — Деян задоволено відкинувся на спинку стільця.

— Це вже хоч щось, — жінка криво посміхнулась, дивлячись на сина, — особливо для тебе.

— Вибачте, та я… — я невпевнено заговорила, — мені мабуть не треба було сюди приходити. Я… я краще піду.