9

Деян.

— Все нормально? — Кирило знайшов мене в кабінеті, поки я бездумо дивився у вікно.

— Чого ти тут? — я навіть не глянув на нього.

— Ну... зізнаюсь, мені вже трохи набридло. Я хотів повеселитися, а не знову займатися чимось... та забудь. 

— Ти вже можеш рбити все, що хочеш. Вибач, що зіпсував тобі вечір. Я зовсім не чекав такого...

— Не хочу, — голос друга справді був втомлений, — тут стільки знайомств можна було завести. Але твоя матір знайшла в мені співрозмовника і... Та годі вже, я не хочу про все це говорити. Нехай цей вечір просто забудеться.

— Він весь згорів. Вщент. Його вже не відновити, — я дивився вдалечінь, але перед очима досі був палаючий літній будинок.

— А що сталося?

— Щось замкнуло. Загорілось... і все. Я давно казав матері, що там потрібно зробити капітальний ремонт. Та їй було все одно. А це... цей будинок, це було останнє місце, де ми з татом проводили час разом. Я так намагався зберегти ті спогади, хоча вони нещадно зникали з пам'яті. А тепер ще й це...

— Вибач, що я перебиваю тебе, але чому ти накзав привезти Віру саме сюди? Зізнаюсь, це мене неймовірно здивувало.

— В той момент я не думав, — я врешті розвернувся від вікна та підійшов до Кирила, — та іншого виходу в мене не було. Але це не надовго. День-два і її вже тут не буде.

— Чому ти не вб'єш її якнайшвидше? — він ліниво нахилив голову набік, — ти ж бачиш, що від неї ніякої користі. Нікого не знає, нічого не пам'ятає. Зайві турботи.

— Не хвилюйся, я вірю, що вона ще принесе свою користь. А потім буде так мучитися, що проситиме смерті. А я їй її не дам. Буде конати до останнього подиху... Так повільно, як горів літній будинок.

— А якщо за той час її побачить твоя матір?

— Мама не підіймається на другий поверх, це виключено. То ж не хвилюйся так, — я поклав руку Кирилу на плече та міцно стис, заглядаючи йому прямо в очі. Скільки всього ми разом пережили, а він і досі мій найкращий друг.

Цілу ніч я дуже погано спав, то ж прокинувся доволі рано. Мене мучило те, що в моєму домі зараз знаходиться Віра. Що під моїм дахом мій найбільший ворог, особа з ворожої сім'ї, що хотіла знищити мою. І найгірше, що вона себе абсолютно спокійно та добре почуває. Я впевнений, навіть не боїться нічого. Вважає мабуть, що я вже практично здався, якщо привіз її до власного дому. Ці роздуми наповнили мене агресією, то ж я різко піднявся сходами до тієї кімнати, де сиділа Віра.

— Я не розбудив? — насправді, мені це було байдуже, адже я вже встиг домовитися про інше місце перебування дівчини.

— Ні, — Віра стояла до мене спиною, дивлячись у вікно і навіть не обернулась, — я й так очей не заплющила.

— Чого це? Ти більше надаєш перевагу сну в старих занедбаних приміщеннях? Не хвилюйся, зовсім скоро я тобі це влаштую.

— Деяне, я хочу з тобою поговорити, — Віра все ж повернулась до мене. Її руки були складені на грудях. Дівчина досі була одягнена в свою дурнувату піжаму, проте все ж виглядала вже краще. Мабуть, таки скористалася нашою ванною кімнатою.

— Поговорити? — я з цікавістю підняв брову, — про що? Хіба в нас є спільні теми для милих розмов?

— Розкажи мені, будь ласка, про все. Про це татуювання, про мене. Про мою сім'ю, про ті фотографії... Про те, чого ти так мене ненавидиш. Що все це означає? Будь ласка... я мушу знати првду. Знати хоч щось, щоб скласти докупи своє минуле.

— О-о-о, — я голосно розсміявся, — ти це зараз серйозно? Я жарт оцінив, дякую.

— А що смішного? Ти єдина людина, що може пролити світло на моє життя. Хоч на якусь його частину.

— Так, — я кивнув і почав підходити до неї ближче. Загрожуюче ближче. Віра повільно почала відходити назад, поки не вперлась спиною до вікна. — Я єдина людина, яка знає, що твоя сімейка зробила з моїм батьком, намагалась зробити з моєю матір'ю. Чи хочу я тобі все це розповідати? Аж ніяк. Бо ти сама чудово все знаєш. Лиш намагаєшся вдавати, щоб вивести мене з себе. Думаєш, що я повірю в таку маячню, яку ти намагаєшся донести. І викладу тобі всю інформацію, яка мені відома. А потім ви таки доб'єте мою матір разом зі мною. Та я цього не дозволю!

Я зі всієї люті вдарив долонею у вікно поряд з її обличчям. На склі з'явилась досить помітна тріщина, а на моїй руці невелика рана. Та я швидко сховав долоню в кишеню штанів, поки Віра дивилась на величезними очима. Я бачив, як сильно в неї підіймалися груди від дихання. Мабуть справді злякалася. Та цього точно недостатньо для моєї помсти. Ця Малиновська має тремтіти лише від одного мого погляду. Має боятися мене. Знати, що зовсім скоро її чекатиме смерть.

— Т-то ти... — її голос тремтів, — ти нічого не поясниш мені? — Віра важко ковтнула.

— І не подумаю, — я відійшов назад, бо було вже огидно стояти поряд з нею так близько, — і приготуйся. Сьогодні тебе тут вже не буде. Я підготував значно зручніше місце для того, щоб ти врешті припинила вдавати з себе дурненьку.

Я мовчки розвернувся і пішов геть. Деколи Віра змушує мене серйозно повірити їй, адже неможливо настільки натурально вдавати та робити вигляд втрати пам'яті. Кліпати невинними очима і прикидатися не тою, ким є насправді. Я відчував непідробні емоції щодо всієї ситуації, що склалась. Навіть те, що будинок згорів саме тоді, коли там була Віра... Це багато про що каже. Може батько з того світу ясно дав зрозуміти, що я повинен з нею зробити.
Після полудня мені подзвонили і сказали, що нове місце для любої гості вже готово. То ж я полегшено видихнув і практично силою виволік Віру з гостьової кімнати. Вона не пручалася, проте було помітно, що йти звідси так швидко вона не очікувала.

— Куди ти мене відвезеш?  — Віра раптом висмикнула свою руку та відійшла на крок назад, коли ми були вже майже біля автівки на задньому дворі.

— Що це за дурні запитання, — я підійшов ближче та практично шипів, — ти нариваєшся на грубість... Я й так поводжуся з тобою максимально нейтрально, чого ти взагалі не заслуговуєш.