7

Деян.

Це був черговий спокійний ранок. Я сидів у своєму кабінеті, переглядаючи робочі файли. Та як я не намагався відволікати себе, думки все одно вертались до тієї зміюки. Мабуть мама таки н перебільшувала, коли казала, що з цією сім'єю взагалі не варто зв'язуватися. Завдавши їй такого болю та приниження, я очікував хоча б на якесь зізнання чи інформацію. Проте Віра вирішила мовчати до останнього, ще й вдає, що нічого не пам'ятає. Та я почуваюсь ідіотом через те, що дозволяю собі їй вірити. Впевнений, це все просто дешеві маніпуляції, проте... щось змушує мене задумуватись над тим, що можливо вона дійсно каже правду. Що для неї ж гірше, адже буде страждати практично ні за що. Але вже те, що на її тілі є той бісів знак, робить її причетною до всіх бід, що натворила її сім'я.

— Деяне... Деяне, ти тут?

— Так, мамо, — я закотив очі, бо зараз не було ніякого бажання з нею розмовляти.

— З самого ранку працюєш.

— Так. Тому якщо у тебе не щось важливе...

— Так, — вона владно перебила мене, — це важливо. В першу чергу для тебе.

— Я здається здогадуюсь...— пробурмотів я собі під ніс.

— Мала розмову зі своєю давньою подругою. А також з тіткою. Ми так двно нікого не запрошували в гості.

— Ти ж сама цього хотіла, — я підняв одну брову, — кажеш, що на візку тобі незручно з'являтись перед людьми.

— Думаю, варто переглянути своє бачення на життя, — фиркнула мама.

— І чого ж ти хочеш? — я відкинувся на спинку крісла і схрестив руки на грудях.

— Влаштувати невеликий прийом. Чи вечірку... Як там зараз називають такі заходи.

— Мені байдуже, — я махнув рукою і повернувся до свого комп'ютера, — роби що хочеш.

— Деяне! Деяне, я... Ой, доброго ранку, — в кабінеті з'явився Кирило.

— Мамо, залиш нас. Будь ласка.

Вона косо глянула на мого друга, потім на мене і все ж повільно виїхала з кабінету на своєму кріслі. А потім я теж уважно роздивлявся Данила. Який у нього настрій? Що можна побачити в його очах? Чи вийшло все те, що ми придумали. 

— Думаю, я здивую тебе, — Кирило провів пальцями по волоссю.

— Вона не погодилась? — я підняв одну брову.

— Ні. Навіть вагалась зовсім трохи, а потім таки відмовилась.

— Щось запідозрила? Невже ти так погано вмієш вдавати? — я роздратовано стис край столу.

— Ні, я ввімкнув усю свою майстерність. В деталях розповів про те, що я можу врятувати її, вивести та повернути додому. І на тебе наговорював. Ех, давно так не відводив душу.

— Ти так ненавидиш мене? — я усміхнувся.

— Можливо, — Кирило награно задумався.

— Чому ж вона не погодилась, — я підвівся з крісла та почав повільно ходити кабінетом, — невже нічого не пояснила.

— Лише сказала, що говоритиме тільки з тобою. І що має надію, що ти зможеш їй щось там пояснити. Вибач, я не дуже уважно слухав.

— Якась маячня, — я істерично засміявся.

Чомусь була абсолютна впевненість, що Віра погодиться втекти. Звісно, їй би цього ніхто не дав зробити і дівчина постійно була б на контролі, але за межами мого дому вона б точно звернулась до своєї сім'ї. І тоді б, слідкуючи за нею, ми б знайшли усіх. Знайшли і знищили. Але Віра хоче вести якусь свою гру... Може хоче втертися в довіру і дізнатися всі таємниці. І ця казочка, що вона нічого не памʼятає, лише прикриття. Ну звісно ж! Я просто впевнений, що все це просто дурнуваті вигадки, аби я не чіпав її, а тим часом Віра поступово буде проникати всередину наших сімейних справ. Звичайно ж, їй зробити це не вийде, але не сперечаюсь, ідея досить непогана, як для тієї мерзотної сімейки.

— То ти поїдеш до неї? — спитав Кирило, безтурботно хазяйнуючи в моєму барі, — чи знову поїхати мені та щось вигадувати, що ти все зрозумів і бла-бла-бла…

— Ні, — я потер бороду, дивлячись у вікно, — найближчі дні ніхто туди не поїде. Нехай трохи побуде сама. Зрозуміє, що вона як на долоні і про всі її хитрощі нам відомо.

— Але для більшої переконливості я розв'язав її...— Кирило на мить винувато опустив погляд, але потім відразу ж знову безтурботно потягував алкоголь зі стакана.

— Здається, я не просив цього робити, — я нервово видихнув через ніс, — тепер вона занадто вільна. Ще точно спробує втекти.

— Просто мені здалося, що це було б дорено. Я ж прийшов наче визволяти її, пропонував тікати швидко. 

— Ця твоя самодіяльність, Кириле, — я стис переносицю та заплющив очі, — потім треба буде знову її зв'язати. Хай ці декілька днів стануть для неї передсмертним подарунком. 

— А що хотіла твоя мама? — він підійшов ближче.

— Ох, не питай, — я закоив очі, — виявляється, в неї знову з'явилось бажання влаштовувати вечірки.

— О-о-о, я таке люблю. Мене ж запрошено, правда?

— Думаєш, я не розумію, для чого це все? Знову позапрошує своїх подруг з їхніми доцями. І почне мене сватати.

— Ну-у, якщо тобі це е треба, то можна мені скористатися такими... привілеями? — Кирило осушив свій стакан.

— Хтивий сучий син, — я засміявся, — мені байдуже. Хоч зі всіма відразу зачинися в спальні.

— Друже, ти мене переоцінюєш, — він замріяно подивився в стелю, — хоча в мене є певні мрії...

— Досить-досить, — я жестом зупинив його, — у мене немає бажання це слухати.

— Шкода, — Кирило важко видихнув, — я думав, ти підтримаєш мене.

— А як же твоя клубна подружка? — я сховав руки в кишені.

— Хто? Ірина? Це була всього лиш забавка. Хороша і гарна, але... не варта більше моєї уваги.

— Вона питала щось про Віру? 

— Ага, — друг розслаблено розмістився на дивані, запалюючи цигарку, — але я їй наплів, що ви разом. Так сильно закохалися, втекли і так далі. Вона повірила.

—А так само з тобою не захотіла? — я хмикнув.

— Знаєш... вона теж дала мені зрозуміти, що я був лише на одну ніч. Чимось ми таки схожі, — Кирило випустив з рота кільця диму. — То ж ми мирно розійшлися без жодних проблем.

Я слухав його і навіть по-доброму заздрив. Без жодних проблем... Мені б теж дуже хотілося, щоб Віра видала мені всі таємниці її сім'ї. Розповіла, що її сімейка зробила з мої батьком, чому хотіли вбити маму. І тоді я б так само легко вбив цю бісову дівку. І тоді в мене теж не було б жодних проблем. Але вона мовчить. Грає роль дурепи, що нічого не пам'ятає. І чомусь не захотіла втекти... От все це і створює мені зайві клопоти. Та я впевнений, що дуже скоро все це вирішиться, бо не збираюся довго жити в такому неприємному стресі.
І незважаючи ні на що, мама таки дотримала свого слова. То ж через день в нашому домі була вечірка. Стільки людей я не пам'ятаю в нас ще з того часу, коли мама була здорова. Це були якісь її подруги та знайомі. Хтось приходив з чоловіками, хтось лише з дітьми (звісно, це були лише доньки), а хтось притягував з собою ледь не цілі сім'ї. Мма мздавалась неймовірно щасливою, але мене аж нудило від цієї всієї натягнутої ввічливості та чемності.