4

Віра.

Я сиділа на тому клятому дивані та продовжувала тремтіти. Торкнулася свого оголеного плеча і сльози самі потекли по щоках. Я намагалась поправити свій одяг, але пальці взагалі мене не слухали, ніби були не мої, то ж сорочка так і залишилась звисати на передпліччі. Сергій побачив моє тату і його ніби струмом прошило. Він з такою огидою відштовхнув мене, хоча ще секунду тому хотів переспати. Бо побачив тату. Те кляте дурнувате тату, про яке я нічого не знаю. Нічого не пам'ятаю. Коли воно з'явилося? Вже в дитбудинку я була з ним...

***

— Чому ти віддєш мене? — я благально дивилась на жінку, що стільки часу заміняла мені матір.

— Бо... Це... — вона ніби підбирала правильні слова, але так і не знайшла їх, — я більше не можу, Віро. Мені треба поїхати. Я знайшла собі значно кращу роботу. І на жаль, не можу взяти тебе з собою. Почуваюсь жахливо...

— Ні, не звинувачуй себе, — я взяла її за руки, — ти і так надто багато для мене зробила. Якби не ти...

— Я встигла полюбити тебе, як рідну доньку, — вона почала плакати, — вибач, що я так зраджую тебе.

— Все нормально, — я відчула, що теж починають пекти очі, — думаю, тут мені буде добре...

Наше прощання закінчилось і мене повели на огляд до лікаря. Мені було якось байдуже, що я опинилась в дитячому будинку. За той час, що ми постійно переїжджали, я звикла до непостійності та самотності. І те, що врешті я злишилась сама мене навіть не дивувало... Це ніби було написано на моїй долі.

— Це що... татуювання? — злим голосом спитала лікарка.

— Так, — байдуже відповіла я, — воно в мене є скільки себе пам'ятаю.

— Що за маразм, — лікарка не соромилась вживати міцні словечка, — хто дітям робит тату.

— Не знаю... — я опустила погляд, — я не знаю, хто моя сім'я. І нічого не пам'ятаю.

— Ну нічого. Тут, може, ти потрапиш до гарної сім'ї...

***

— Віро, щ-що...сталося, — у свій кабінет зайшов начальник і вражено дивився на мене.

— Нічого, — холодно відповіла я і врешті поправила свою блузку.

— Ти що, якось образила нашого клієнта? Він вилетів звідти таким розлюченим...

— Він не наш клієнт, — я повільно підвелась та підійшла до начальника, — а ви, я бачу, ще й сутенером підробляєте. Цікаво.

Чоловік вражено дивився на мене, але я цього вже не витримала і вийшла з кабінету на важких дерев'яних ногах. Здається, мене ніхто не помічав і я доповзла до свого столу і гепнувши на стілець, опустила голову на руки, сховавши обличчя.

— Віро, Віро! Що сталося? — поряд з'явилась вражена Ірина.

— Йди до біса, — пробурмотіла я, не змінюючи пози.

— Чого ти така зла?

— Бо твої кляті пригоди вилізли мені боком! — я підірвалась та голосно звинуватила її.

— Чого ти кричиш...— Ірина розгублено оглядалась.

— Як нічку провела? Весело? Все сподобалось?

— Звдки ти...— вона здивовано дивилась на мене, — я ж ще нічого тобі не встигла розповісти.

— А вже і не треба. Друг твого Дмитра розказав мені особисто. Щойно. Звісно, без деталей. Перед тим, як мало не зґвалтував мене.

— Щ-щ...— Ірина налякано прикрила рот рукою.

— Він хотів зробити це ще вчора, але я втекла. А сьогодні... це зайшло вже надто далеко.

— Як ти врятувалася? — вона дивилась на мене величезними очима, але я не збиралась їй нічого пояснювати. Тільки взяла свої речі та пішла геть, щоб поїхати додому. Думаю, начальник сьогодні точно не буде проти мого скороченого робочого дня.

Вдома я в першу чергу побігла в душ. Хотілося якнайшвидше змити з себе все, що сталося. Я взяла в руки мочалку і почала терти шкіру аж до почервоніння. Потім торкнулась того місця, де було тату. Я точно знала, що воно саме там. Я скажено терла шкіру, ніби тією бідолашною мочалкою могла вивести ту чорну фарбу зі свого тіла. Потім кинула мочалку на підлогу і опустилась поряд, обійнявши коліна руами. Сльози несвідомо потекли по щоках, змішуючись з гарячою водою. Та потім вони почали перетворюватися в істерику, бо те що сталося максимально вибило мене з колії. Я давно не переживала такий стрес, але той гидкий Сергій... Ще й все зачепилось за те татуювання, яке й так все життя мучить мене. Але може він про нього щось знає і допоможе мені... Тільки я взагалі не маю бажання бачитися з ним. Більше ніколи в житті. Хай краще я буду просто з невідомим татуюванням, ніж ще раз навіть поговорю з тим мерзотником. 
Не знаю, скільки ще я просиділа на тій підлозі в душі під водою. Але потім вона різко почала текти просто крижана, що змусило мене швидко вискочити звідти. Тільки от з ванної я вийшла максимально знесиленою, сильніше закутавшись у халат. Потім знову пішла до тумби, де ховала ту шкатулку і витягла своє дитяче фото. На ньому була усміхнена маленька дівчинка в жовтій сукенці та з великим ведмедиком в руках. Я несвідомо посміхнулась, бо мабуть в той момент я була дуже щасливою. Чи було тоді у мене вже те татуювання? Чи його зробили вже після. І що означає та клята буква М.
Здається, від цього морального виснаження я задрімала. Бо прокинулась від телефонного дзвінка. Та він точно дзвонив перед тим ще декілька разів, але я сподівалась, що мені це просо сниться. На екрані висвітився невідомий номер, але я була такою сонною, що не думала ні про що, а взяла слухавку. Але дзвінок після цього відразу обірівався, то ж я далі продовжила солодко спати. Та мабуть відпочити мені сьогодні не судилося, бо незадовго після цього дзвонили вже у дверний дзвінок. Я важко заставила себе встати та все ж пішла відчинити.

 — О, Віро. Привіт, — на порозі стояв Дмитро, що змусило мене моментально прокинутись та стати серйозною.

— Що ти в біса тут робиш!? І звідки знаєш, де я живу? — я спробувала прикрити двері, але чоловік вперся до них ногою.

— Я розумію, як це виглядає. Але не бійся. Я нічого тобі не зроблю.

— Вже твій дружок мені таке казав. Думаю, він розповідає про свої досягнення, то ж ти і так все знаєш...