Розділ 19

В центрі міста велично замайорів прапор, стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів.

База «Кайрон 23» ніби гігант, який прокинувся від тривалого сну, загуділа. Для літаків були відкриті шлюзи. Воєнна техніка виїжджала з бази. Вони чекали. Чекали на звістку з заходу.

Тим часом на заході Артур зі своїми колегами натрапили на поселення біженців, які ховалися від окупантів, тобто тих людей, яких свого часу відправив Фелікс на захід. Вони покинули свої домівки та пішли в гори, облаштувалися й чекали. Спочатку їх прийняли вороже. В принципі, вони й не очікували теплої зустрічі. Тому, доки люди Артура Влада та Вадим були зв’язаними, Артур декілька годин вів переговори з ватажком біженців, який називав себе Козаком.

Через тривалий час їх звільнили. Артур повідомив, що вони з Богданом — Козаком, домовилися про спільні дії. Люди в поселенні вороже дивилися на нових людей.

— Як ти зміг домовитися з ним? — промовила Влада.

— Це було тяжко. Він запальний чоловік. Вони втратили досить багато й тому не довіряють чужинцям.

Артур, Влада та Вадим зайшли до так званого помешкання Богдана. Це була невелика кімнатка, яка була вирита в землі та облаштована для нормального функціонування. Чоловіки з «Альфа» залишилися чекати назовні.

— Наші люди готові обороняти наш край, — промовив Богдан.

Артур намагався пояснити людям, що не потрібно квапитися, що в першу чергу треба придумати план дій.

— У нас є план. Нападемо, врятуємо наших людей із неволі та зруйнуємо всі тунелі, які вони побудували.

Богдан розповів Артуру, що люди зі столиці на бойовій техніці зруйнували їхні домівки, випалили ліс та взяли в полон людей для праці.

— Яка ще праця? — здивовано промовив Артур.

— У горах! Вони щось будують.

— Це лабораторія! — у розмову втрутилася Влада. — Фелікс повідомив, що у нього є угода з іранцями. Лабораторію потрібно знищити, а президента повідомити про наміри іранців щодо купівлі прототипу вірусу. Нехай він зв’яжеться з представниками влади в Ірані.

— Звідки у вас така інформація? — з недовірою запитав Богдан.

— Я вас розумію, що ви не повинні мені довіряти, але Фелікс разом із прототипом вірусу прагнув продати й мене. У моїй крові живе цей вірус. Люди Фелікса не змогли знайти формулу вірусу, у них лише недосконала його форма. Але навіть ця недосконала форма вірусу досить небезпечна.

— Як же ви змогли вижити? — насупився Богдан.

— Я не можу це сказати, тому що сама не знаю! — відповіла. Влада.

— Мій батько, — сказав Вадим, — дід Влади, разом із вірусом зробив антидот, коли зрозумів, що своїми руками зробив зброю масового знищення. Я довгий час жив із цією таємницею. Влада була заражена від моєї сестри, як тільки народилася.

— І ви це приховували? — люто промовив Артур.

— Заспокойся, — Влада підійшла до Артура та взяла його за руку.

Вадим змучено підняв голову та продовжив говорити далі:

— Коли батько зрозумів, як сильно помилився, то ввів ці самі ліки в новонароджену Владу. Таким чином надіявся, що врятує її. Він не помилився. Він знищив свою лабораторію разом із собою!

— Одна помилка людини дорого коштує всім! — із сумом промовив Богдан.

Влада підійшла до дядька та обійняла його.

— Ти не винен. Ми все виправимо.

Було вирішено, що лабораторія повинна бути атакована. Це рішення далося Артуру тяжко.

— Владо, — Артур звернувся до дівчини, яка чистила снайперську гвинтівку, — я хочу, щоб ти пішла з жінками та дітьми. Я не можу ризикувати тобою, тільки не зараз.

Влада підняла очі на Артура та відклала гвинтівку.

— Ми зробимо це разом, останній раз, — відклала гвинтівку та, підійшовши до чоловіка, доторкнулася його щоки. — А потім будемо відпочивати. Ти ж цього хотів?

— Так, але...

— Давай без цих але. Вас залишилося зовсім мало. Вам потрібна будь-яка допомога.

— Артуре, Артуре!

До чоловіка підбіг захеканий Тимур.

— Артуре, мерщій за мною. Олег зміг зв’язатися з Михайловим.