Розділ 16

Занепад світових держав призвів до руйнації суспільства. Украй гостра форма вирішення розбіжностей між державами характеризувалася двостороннім застосуванням збройних сил, що призвело до нищівного розгрому. Людство стало іншим, життя — матеріальною цінністю, що стала невіддільною частиною корисливого збагачення сильних людей. Ядерна зброя призвела до знищення деяких держав, які назавжди зникли з географічної карти. Морок та відчай заполонили серця людей. Багаті люди ставали володарями життя простого та зубожілого населення. Владні верхівки тільки накопичували збройну міць своїх держав. Ніхто не розумів і не хотів зрозуміти, що їхні вчинки спровокували новий лад, в якому жив лише один людський страх перед невіданим майбутнім.

Під час збройних конфліктів президент країни Михайлов Юрій Васильович був по-зрадницькому скинутий з посади. Люди, які намагалися досягнути миру в державі, були зраджені, морально або навіть і тілесно знищені та розстріляні. Перед початком кінця Михайлов назавжди запечатав базу «Кайрон 23», й всі згадки про неї були втрачені. До цього часу всі думали, що її не існує…

Михайлов зі своїми відданими людьми атакували базу, тим часом як полковник Рачинський Володимир Іванович, командир спецпідрозділу «Альфа», зі своїми людьми та Вадимом Романовим на гелікоптері намагалися зупинити потяг, який мчав на захід країни.

— Полковнику, загроза ліквідована, знаряддя виведені з ладу! — почувся голос у слухавці.

З одного гелікоптера почали висаджуватися спецпризначенці, які відщепляли вагон за вагоном.

— Ми прикриємо вас зверху! — повідомив полковник.

— Полковнику, потяг некерований. Відщепляйте скоріше вагони, — почувся голос Артура. — Через декілька кілометрів міст, ми...

Зв’язок був втрачений. Полковник та Вадим вилаялися.

— Що там відбувається? — крикнув Вадим.

Хтось із потягу почав вести обстріл гелікоптера. Вони вчасно зникли за деревами, але перед тим полковник побачив, як декілька його людей були вбиті.

— Повертай! — полковник крикнув пілоту. — Вадиме, ти готовий?

— Йдемо на таран?

— Так.

Гелікоптер повернув. Вадим почав вести обстріл.

— Стрибайте! — крикнув полковник. — Мерщій, всі стрибайте!

Вадим та ще двоє військових разом із пілотом зістрибнули з гелікоптера.

— Це за мою батьківщину! — промовив полковник, й гелікоптер врізався в потяг.

Пролунав вибух.

Від вибуху потяг занесло. Частина вагонів, які ще не були відщеплені, вийшли з колій.

— Тримайтеся! — крикнув Артур.

Пролунав постріл. На очах у Влади Артур впав. Вона підійшла до нього та помітила кров на плечі. Артур обернувся, та пролунав знову вистріл. Фелікс намертво впав.

— Артуре, давай, вставай, друже! — до чоловіка підійшов його товариш.

Різкий поштовх змусив людей впасти. Їх розкидало в різні сторони. Зійшовши з колій, потяг перевернуся та став перед безоднею. Артур почав шукати Владу. Чоловіки допомагали одне одному встати, й поранені по одному вилазили з під уламками потягу.

— Владо? — крикнув Артур.

Влада розплющила очі. Голова боліла, кров текла з ноги. Дівчина подивилась донизу та побачила безодню. Вона намагалась встати, але зрозуміла, що краще повільно повзти до виходу. Один невірний крок, й вона впаде в цю безодню. Пересвідчившись, що прототип вірусу ще в неї в куртці, повільно почала підтягуватися доверху.

— Владо? — пролунав голос.

Артур спіймав Владу за руку та підтягнув її до себе. Вона впала на нього та міцно обійняла.

— Все добре, люба.

Дівчина підняла голову та поцілувала його.

— Вибираємося звідси! — промовила.