Розділ 14

Влада піднялась на найвищий поверх покинутої багатоповерхівки. Тримаючи за плечем снайперську великокаліберну гвинтівку з поздовжньо-ковзним затвором, декілька разів змінювала місце спостереження, шукаючи варіанти, де можна знайти кращий огляд, взяти до уваги розрахунок траєкторії польоту кулі та інших чинників, а саме: вітру, температури чи різниці у висоті.

Влада знала, що важливість правильного прицілювання не може бути переоціненою. Не тільки тому, що це одна з основних навичок, а й тому, що воно дає способи, за допомогою яких снайпер може перевіряти правильність напоготові для стрільби та натиску спускового гачка. Вона не сконцентрувала зір на точці прицілювання довше декількох секунд, а провела огляд по всій військовій базі. Коли Влада помітила ціль, зробила глибокий вдих, потім видих… пауза, й зробила постріл під час паузи.

Схопивши гвинтівку, швидко спустилася на поверх нижче. Коли зайняла бажане положення, відновила дихання й повторила процес. Ще один вдалий постріл! Тепер вона стане мішенню.       

На військовій базі почалася паніка. Всі почали шукати снайпера, який поранив слідчого Єфремова. Влада зробила ще декілька пострілів, а потім перезарядила магазин. На цей раз вона дочекалася, доки військові відійдуть від бака з пальним, та поцілила.

Пролунав вибух!

Ще декілька хвилин Влада залишалася на місці, а перегодя забрала гвинтівку й повільно почала спускатися з поверху до поверху. Вона безперечно привернула увагу! Вийшла на вулицю й помітила, що на тілі почали з’являтися червоні точки. Дівчина повільно опустила гвинтівку та підняла руки.

— Вона потрібна нам живою! — пролунав чийсь голос.

Її почали оточувати люди зі зброєю в руках.

— Забирайте її!

Вона не пручалася, і їй на руки одягнули наручники.

Хтось швидко розпочав проводити особистий обшук. Витягнув пістолет, ніж і знайшов ще один ніж. Головне, що не знайшов маячок, який був на ній, та залишив ще один ніж, який був у правому чоботі. Чоловік доторкнувся до її руки, й вона машинально оглянулася.

— Йди! — один із чоловіків пихнув у спину. Повернувшись, намагалася зрозуміти, хто саме її пихнув, але всі військові, які її оточували, були в чорних костюмах та з масками на обличчях.

Влада усміхнулась. Серед цих людей напевно був Артур й, можливо, саме він провів особистий обшук. Мовчки сіла у броньовану чорну машину, й разом із нею присіли ще декілька чоловіків. Помітила, що на них не було ніяких позначень, надписів, поміток чи ще чогось іншого.

«Вони більше схожі на чорних привидів, чим на елітний спецпідрозділ», — подумала про себе.

Її план був чудовий. Вона сама захотіла стати приманкою. Але залишалося одне питання: як вона вибереться живою? Вона обвела поглядом людей, які її оточували. Двоє сиділи спереду, четверо разом із нею. Влада прихилила голову та заплющила очі.

— Куди прямуємо?

Влада не розплющувала очі, тому що їй все одно було, хто це запитав.

— Нам випала честь зустрітись із ними!

— Ого. Це дійсно честь для вас всіх, — розплющивши очі, з насмішкою сказала. — Ви в минулому зрадили свого президента.

— Що ти можеш знати про це? — гаркнув хтось із чоловіків у камуфляжі.

— Нічого, крім того, що я двадцять п’ять років живу в цьому місті й стала вбивцею не зі своєї волі! — нахмурилася, а потім продовжила говорити далі: — Діти, які народжуються в цьому світі, не знають, що таке нормальне життя, — пауза. — Вам нічого відповісти? Ну добре, якщо ви всі мовчите, тому слухайте...

— Можеш не продовжувати, ми вже прибули на місце.

Владу вивели з машини.

— Полковнику! — крикнула Влада, й один із чоловіків зупинився. — Ви знаєте, що Михайлов живий. Ви розумієте, що ви зрадник. Не ваші люди, тому що вони виконують лише накази, а саме ви!

До неї підійшли декілька людей та намагалися вгамувати. Влада з розвороту вдарила ногою одного чоловіка, іншого, схопивши за шию, нахилила за голову та сильно вдарила коліном в обличчя. У відповідь отримала удар палицею по спині. Один із чоловіків зробив крок, але його зупинили. Влада помітила цей ривок!

— Полковнику, вони хочуть отримати доступ до бази «Кайрон 23». Не дайте їм цього зробити!

Влада отримала сильного удару та впала на землю.

— Гарна робота, полковнику! — до них підійшов худорлявий чоловік, який наказав підняти дівчину та віднести її до хмарочоса.

Все трапилось зовсім не так, як планували…

— Я стану приманкою! — впевнено промовила Влада.

— Ні, Владо, цього не буде! — сказав Вадим. — Ми не станемо ризикувати твоїм життям.

— Ми постійно чимось ризикуємо, — спокійно відповіла. — Я не просто так зникла на декілька днів. Вадиме, я знайшла потрібну інформацію, яка може врятувати всім життя, тому, прошу тебе, не зупиняй мене!

Влада розплющила очі. Її руки більше не були в наручниках. Біля неї сидів один чоловік.

— Ти прийшла до тями. Це добре.