Розділ 13

— Ти маєш чудовий вигляд!

Чорна, шовкова вечірня сукня, червона губна помада та біла перука доповнили образ дівчини.

— Що ти тут робиш? — схвильовано промовила дівчина.

Артур взяв Владу за руку.

— Потанцюємо?

— Звичайно, адже виходу у мене немає. Я вірно тебе зрозуміла?

Влада обійняла Артура та ближче наблизилася до нього. Грала спокійна, повільна музика. Деякий час вони мовчали, насолоджуючись обіймами.

— Владо, — тихо промовив Артур, — не варто робити те, що ти надумала. Ти тут одна, а у твого боса багато охоронців.

— Хто тобі сказав, що я тут одна?

Дівчина повернулася голову. Артур, помітивши серед гостей Тараса, скривився.

— Що він тут робить? У тебе з ним все серйозно?

— Артуре, це тебе не повинно хвилювати, але якщо хочеш знати правду — я його не кохаю.

Влада подякувала Артуру за танець і підійшла до Тараса. Той щось шикнув їй на вухо. Артур незадоволено подивився на них.

Дівчина невимушено фліртувала з чоловіками на вечірці, доки не побачила Романа Борисовича. Вона поглядом прослідкувала за ним і почекала, доки він залишить вечірку.

Вдаривши першого охоронця вазою, а другого ногою, вона вихопила пістолет та рукояткою ще раз вдарила охоронця. Вільною рукою швидко обхопила Романа Борисовича та приклала дуло пістолета йому до голови.

— Привіт, — ласкаво промовила. — Ходімо до твого кабінету, поговоримо.

Коли вони зайшли в кабінет, Влада закрила за собою двері на замок і скинула білу перуку.

— Владо, — Роман Борисович посміхнувся, коли побачив дівчину, — я радий, що ти жива.

— Дякую, — присівши на диван та наставивши пістолет на чоловіка, фиркнула.

— Я не думаю, що ти готова вбити мене.

— Краще не провокуй… те! — засміялась.

— Що ти хочеш? — насупившись, запитав чоловік. — Ти нахабно посміла прийти на мою вечірку й погрожуєш мені. Ти дійсно вважаєш, що вийдеш звідси живою?

— Романе Борисовичу, скажу відверто, мені потрібна лише інформація, — Влада поклала пістолет поряд, показуючи чоловіку, що в її намірах не входить його вбивство. — Я знаю, що це по вашій вказівці Інга вбила Крилова. Але хто вам надає накази? І хто такі «Дефендо»?

Чоловік перевів подих і присів у крісло.

— Особисто я їх ніколи не бачив. Тільки знаю те, що в минулому вони були людьми президента Михайлова, які й зрадили його.

— Існує база «Кайрон 23»?

— Це міф! — гучно засміявся чоловік.

— А якщо я скажу, що це, можливо, й не міф?

— Ні, ні, цього не може бути! — бентежно відповів чоловік.

Влада та Роман Борисович переглянулися, коли почули шум у коридорі. Дівчина встала та, взявши пістолет, повільно відкрила дверцята.

— Тільки не вбивай моїх людей.

Вона почекала, доки перший ввійшов у кабінет. Ударом рукою в обличчя Влада відвернула увагу супротивника, потім два удари руками лишили його рівноваги. Дівчина не дала йому відійти з місця, зруйнувала його захист та наприкінці виконала підсічку поворотом стегна та тулуба одночасно. Другого супротивника Влада атакувала спочатку руками, потім зробила кидок, добиваючи удар руками та ногою.

— От бовдури, — крикнув Роман Борисович.

— Ну так що? Продовжуємо?

— Ти сама знаєш, я маленька людина в цій системі! — почав репетувати чоловік. — Я роблю те, що мені наказують. Я також незадоволений таким правлінням, як і всі інші люди, але страх сковує всіх нас, ми як стадо йдемо вперед тільки тоді, коли наказують.

— У вас є родина? — неочікувано запитала дівчина, добиваючи чоловіків.

— Так, звичайно, є. Вони на заході країни живуть. Там принаймні зараз безпечно.

Дівчина засміялась.

— Романе Борисовичу, я не бажаю вашій родині зла й не хочу, щоб ваша дружина жила без чоловіка, а ваші діти — без батька. Але, якщо ви станете на моїй дорозі, я вас вб’ю, навіть не задуваючись про те, що ви маєте родину.

— Ти лише дівчисько. Ти не маєш можливості змінити цю систему правління. Твоя боротьба — нічого не змінить.

Влада вийшла з кабінету. Вона знала, що Роман Борисович не стане її переслідувати й, повернувшись на вечірку, підійшла до Тараса.

— Йди звідси, я тебе наздожену, — прошепотіла.

— З ким ти танцювала? То був той чоловік…

— Тарасе, не будемо зараз про це говорити.

Як тільки Тарас покинув вечірку, Влада поглядом почала шукати Артура.

— Забирай свого друга та йди звідси, — тихо промовив Артур, обнімаючи її ззаду. — Хтось повідомив, що ти на вечірці.

Влада повернулась обличчям до Артура.

— Я весь час думала про тебе. Мені не вистачало тебе... — притулилася до чоловіка та обвила його своїми руками.