Розділ 4

 Світ зовсім став іншим, життя для людини тепер нічого не важило. Світом правив хаос, олігархія, влада багатих та передусім страх, який був присутній у серцях кожної людини, паніка, яка стала передумовою виникнення революцій, а потім протистояння між бідним, зубожілим населенням та багатими чиновниками. А тим, які не корилися такій владі, — смерть…

Олігархія — це форма правління, при якій державна влада належала невеликій економічно могутній групі людей. Протидіяти такій системі не міг ніхто, й згодом створювалися рухи опору, на чолі з тими, хто не бажав підкорятися диктатурі олігархів. Демократія перестала існувати. Вся влада зосереджувалася в руках декількох людей, й це всевладдя стало породженням самого зла.

— Ну, що? Ви дізналися, хто може бути зрадником? — включивши гучний зв’язок на телефоні, запитала Влада.

— Так, але ти будеш… як би тобі це сказати, — почав осікатися Ніко.

— Ніко, ми з вами не маленькі діти. Говоріть так, як є! — наполягала на своєму.

— Це — Інга! — відповів Ніко, й Влада сконфузилася від такої новини. — Я розумію, як тобі тяжко це почути, адже вона тобі под…

— Була подругою.

Влада виключила мобільний телефон. Вона не могла зрозуміти, чому Інга зрадила. Яка була на це причина? Вона знала Інгу понад десять років, чи думала, що знала. Її роздуми перервали нові випуски новин, в яких йшла мова, що на світанку було вбито полковника Крилова у власній квартирі. На місці злочину було знайдено знаряддя вбивства. Як повідомляють свідки, це була темноволоса, з коротким волоссям дівчина років двадцяти п’яти. Влада не дослухала випуск новин, адже зрозуміла, що кожна хвилина дорогоцінна. Одягнувши шкіряний жакет, вже збиралася вийти з квартири, як почула звуки сталевого птаха, які доносилися з даху. Від такого звуку будь-хто злякається, й цуценя, зануривши свою голову в покривало, виглядало наполоханим. Дівчина підійшла до нього та, взявши його на руки, віднесла у ванну кімнату.

— Все заради твоєї безпеки! — промовила вона.

Виключивши світло, але залишивши світитися лише одну маленьку лампу на столі, взяла пістолет у руки.

Чекати довго не довелося.

Декілька чоловіків зі зброєю в руках спустилися з даху. З криком: «Ви обвинувачуєтесь у вбивстві полковника Крилова!» влетіли через вікно. Дівчина навіть не поворухнулася з місця. Вихід був лише один, й той напевно уже було заблоковано.

Влада вистрілила в лампу, яка була на столі, й та, розсипаючись, із гуркотом впала на підлогу. Всередині плафона знаходився паралітичний газ, такий собі подарунок від дядька Вадима про всяк випадок…

Вона вискочила з квартири та побігла донизу. На тринадцятому поверсі знаходився потаємний вихід із будинку, про який знали не багато його жителів. По дорозі до порятунку вона зустріла декількох офіцерів, але, швидко розібравшись із накачаними чоловіками, нарешті спустилася на тринадцятий поверх. По іронії долі, й там на неї вже чекали…

Влада обернулася й побачила, що на неї були націлені автомати. Тепер вона не знаходила іншого виходу, як здатися. Звичайно, що можна було б спробувати накивати п’ятами у двері, які знаходилися близько п’яти кроків від неї та зникнути в тумані, але це було не так цікаво. Сидіти в кімнаті допитів — це була напевно романтика. Що ж поробиш, якщо у неї прокинувся азарт.

— Гаразд, я здаюся! — промовила.