Розділ 3

— Як ти могла? — ніби божевільний кричав Роман Борисович. — Ти повинна була вбити його! — лютував бос. 

Влада нічого не відповіла, тому що вважала, що не повинна мотивувати свій вчинок. За роки служіння у всяких покидьків, у тому числі й у Романа Борисовича, вона ніколи не була пригніченою, як зараз. Вперше піднявши зброю в п’ятнадцять років… нічого не змінилося й за десять років.

Але Влада завжди добре пам’ятала одне єдине правило: або ти перша завдаєш постріл, або твій противник. Вона завжди знала, коли потрібно зупинитися, а коли час завдати вирішального пострілу. Гострий розум, вміння тримати удар у будь-якій ситуації зробили її стриманою, і в деякому сенсі навіть і бездушною…

Влада холодно подивилася на чоловіка. Зрозумівши, що вона нічого не відповість, бос, присівши напроти, одним махом випив склянку віскі й злісно запитав:

— Ну, чому ти мовчиш?

— Ви насправді вважаєте, що я повинна вам щось пояснювати?

— Як ти посміла так говорити? — зарепетував чоловік. — Ти що, й справді нічого не розумієш? Своїм невиконання завдання можеш накликати на нас біду? Деяким людям це не сподобається!

Після тривалих дискусій Влада вийшла з кабінету з поганим, а точніше сказати, з жахливим настроєм, але навіть й це їй не заважало тріумфувати, адже вона ще на крок наблизилася до своєї мети.

Сівши в машину, вона швидко промчалася по шосе й навіть не помітила, як миттєво приїхала додому. Вийшовши з автівки, почула лаяння й оглянулася. Біля передніх коліс лежало й тремтіло від холоду цуценя з чорно-білою шерстю.

Влада пішла до дверей, але знову почула лаяння собаки. Дівчина так і не змогла відкрити двері будинку, тому, повернувшись, присіла біля цуценяти й взяла його на руки. Великі гарні очі дивилися прямісінько на неї. Влада зрозуміла, що не зможе залишити його одного на вулиці, адже він і так самотній та беззахисний.

— Ну так що, малий, будемо друзями?

Новий друг ніби зрозумів її й залаяв у відповідь. Дівчина усміхнулася. Взявши мале щеня додому та нагодувавши його, вийшла на балкон.

«Завтра настане новий день із новими проблемами!» — подумала про себе.

На кухні почувся гуркіт. Влада повернулася в кімнату й побачила, що її новий друг якимось чином розбив банку з молоком. Його носик та лапки були в молоці, а невинні оченята дивилися на дівчину й ніби просили прощення. Влада взяла свого нового друга та віднесла у ванну кімнату.

— Ну що, дружок, як ми тебе назвемо? — взявши мокре цуценя на руки, вона обмотала його полотенцем, із якого виднівся лише милий носик. — Куди ж тебе прилаштувати спати?

Вихід знайшовся сам по собі. Вибігши з ванної кімнати, цуценя, ніби господар, побіг на другий поверх і примостився на м’якому килимі біля постелі дівчини. Влада була зовсім не проти такого вибору нового друга.

Холодна вода, яка збігала краплинками по її тілу, на деякий час підбадьорила й заспокоїла. На певний час вона навіть і забула про проблеми, які раптово виникли у неї. Хоч що не говори, але Влада була улюбленицею долі. Вона легко виходила з усіх неприємних ситуацій, як говорять, вміло замітала за собою сліди.

Влада знову вийшла на балкон. В нічному небі мерехтіла безмежна кількість далеких, загадкових зірок, котрі нагадували людей, які то спахували, то зникали назавжди.

Настав вихідний день. До Влади зранку завітала подруга  Інга. Дівчина з короткою стрижкою та світлим волоссям була єдиною знайомою Влади.

— Ти знайшла якісь відомості про тунель? — переглядаючи папери, які принесла Інга, запитала Влада.

— Нічого… зовсім нічого. Я навіть і не впевнена, чи існує він взагалі! — не відриваючи очі від комп’ютера, відповіла Інга.

Таємний тунель у метрополітені — це вихід до прихованих підземних бункерів, які простягалися тисячами й тисячами кілометрів під землею. Також надійшла інформація від надійного джерела, що в місто завезли боєприпаси, високо сконструйовану вибухівку та декілька ракет. Вантажівки, які перевозили зброю, зникли, ніби корабель-привид. Звичайно, що ця інформація не могла не зачепити таких відчайдух, як Вадима та Ніко. Без відповідей залишилися питання: куди зникли вантажівки? Як знайти тунель у метро?

— Існує, повір мені. Таємний тунель у метрополітені — це не вигадка! — сказала Влада й прискіпливо поглянула на Інгу. — Залишилося тільки з’ясувати, з якої гілки метро розпочинається цей самий тунель.

— Чому ти так зациклилася на цьому тунелі? Ну існує він, і що з того? — несподівано заявила Інга.

Така реакція не дуже сподобалася Владі, адже саме її подруга декілька років тому була ініціатором пошуків таємного тунелю в метрополітені. А тепер вона навіть і не хоче про нього чути.

— Ми зробили занадто багато, щоб тепер відмовитися від наших планів!

— Плани, плани… мене це вже все дістало. Розумієш? — Інга закрила комп’ютер і встала з дивану. Влада вирішила змінити тему розмови.

Доки дівчата стояли на балконі й милувалися краєвидом, у кімнату забігло цуценя. Він почав так завзято гратися з подушкою, що розірвав її. Пухнастого чотириногого друга перша помітила Інга, яка зі здивуванням подивилася на подругу.