36. Сажа, глінтвейн і поцілунок

Поки я ніжилася в дуже гарячому душі, відігріваючись після купання у Дніпрі, Влад встиг розвести багаття на смузі між заднім дворищем та лісом. Притягнув туди пару колод, щоб сидіти, накинув на них килимки, які бабусі в'яжуть з лоскутів. Навіть якось жалко таку красу та в подібні умови. 

— Відігрілася? — він пошарудів у кострі довгою палицею, догори злетів сноп іскорок.

— Так. 

Хочеться ще щось сказати, якось легко підхопити розмову, але не можеться. Мовчки всілася на одну з колод, застібнула кофту під горло і накинула капюшон на вологе волосся. У вишині шумить вітер, через темряву здається, що збоку, руку протягни, дихає величезне чудовисько. Здригнулася. Я дитина міста і до дикої природи незвична. 

— Ти колись запікала картоплю в кострі?

— Ні, — я похитала головою, — Зазвичай міські діти їздять до бабусь у село на літо, а у нас виходило навпаки. Літо я проводила у місті з мамою, бо це єдиний час, який вона могла присвятити мені, а не академії. Бабуся ж приїдждала в середині серпня, щоб і з донькою побачитися, і весь навчальний рік за мною приглядати.

— Так ти майже сиротою виросла, — Влад всівся на колоду біля мене, протягнув стакан з теплим глінтвейном, — Злишся на матір?

— Хіба що за те, що вона не передала мені свою красу, — пхикнула я.

Сидіти поряд з ним біля багаття виявилося прикольно. Трішки лячно, серце так швиденько стукається, хочеться кудись подіти руки і щоки паленіють, але класно. Зиркнула на Влада, хотіла непомітно, та виявилося, що він сам дивиться на мене. Блін. Знітилася й розсміялася, він теж. 

— Не в красі щастя, Славка.

— Не посперечаєшся. Мама богічна, легко могла б зробити кар'єру моделі в людському світі, а особистого щастя не має. 

— Анастасія Андріївна давно навчилася радіти тому, що є, — Влад зробив ковток, глянув на стакан у своїй руці, — Ти ба, цього разу не напортачив. 

Мені не хочеться говорити про матір сьогодні ввечері, тому поспішила вчепитися в його останню фразу.

— Ти часто готуєш глінтвейн? 

— Нєа. Це улюблений напій батьків, от мама часто готує його для романтичних вечерь з татом, а я декілька разів пробував. І кожного виходила казна-що: то кориці багато кину, то вино кисле візьму. А тут прямо класно вийшло. Напевне тому, що дуже хвилювався і хотів, щоб тобі смакувало. Чому не пробуєш? 

— Я раніше не пила нічого алкогольного, — зізналася чесно, — Раптом сп'янію?

— Боїшся. що буду приставати? — Влад вигнув брову.

— Ні, — і це була правда, з ним чомусь не боялася нахабної поведінки, яку чоловік ніколи не дозволить собі в компанії пристойної дами, — Боюся неромантично заблювати все навколо. 

— Поряд ліс, блюй, скільки душі завгодно, — пхикнув Влад, — А якщо серйозно, то від глінтвейну ефекту сп'яніння не буде. Звісно, якщо вип'єш пару літрів, то цілком можливо, але ж ми обмежимося одним стаканом?

— Одним стаканом, — підтвердила я, широко посміхаючись. 

Ми майже одночасно зробили по ковтку, глінтвейн виявився одночасно солодким і терпким, а ще гіркуватим. Запах кориці забив ніс. Я закашлялася, поки Влад спостерігав за мною беззлобно, з легким глузуванням і щирим теплом. Принаймні мені це так відчувається. 

— Ну як тобі? 

— Незвично, — відповіла ухильно, — Просто запах кориці трішки занадто. 

— Все ж переборщив?

— Може просто я незвична, — захотілося якось роздрадити Влада, бо щойно ж він був упевнений, що на цей раз зварив прекрасний напій, — І точно не мірило якості глінтвейну, який куштую вперше. Я взагалі в шоці, що ти вмієш щось готувати.

— Чому?

— Ем, — ніяково почесала ніс, — Напевне я жертва стереотипу, що чоловіки на кухні безпорадні. Ті одиниці, які люблять і вміють готувати, стають поварами в ресторанах. 

— А ти сексистка, — він зробив ще ковток, — За людських хлопців не знаю, але нас вчать так, щоб ми могли вижити в будь-яких умовах: дівчата вчаться робити важку чоловічу роботу, хлопці варити борщі й штопати шкарпетки. Ніколи не знаєш, як повернеться життя.

— Це якось песимістично, чи що. Хіба не варто думати про те, що все буде добре?

— Варто. І не тільки думати, а й робити все заради того, що було добре, — Влад подивився у мої очі, і це капець як хвилює, — Але не треба забувати, що в наших руках тільки наше життя. Те, що відбувається навколо, дуже сильно залежить від сильних світу цього. У часи війн і не тільки, буває важкувато. 

Розмова постійно втікає кудись у світ поза межами нашої маленької галявинки і нас двох, мені це не подобається. Спочатку між нами якось пролізла мама, тепер політика. Ні, я не хочу їх допускати, тут простір глінтвейну, картопельки та флірту. Принаймні я сподіваюся, що ми фліртуємо.

— А коли буде пора запікати картоплю?

— Ще рано, — він підкинув дров у вогонь, — Треба набрати побільше жару, потім, коли згасне, закинути у нього картоплю й загорнути. Почекати, коли спечеться, і можна їсти. 

— Тобто ми тут надовго?

— Тебе це напрягає?

— Ні. 

Знову посміхнулася йому. Жесть. Таке відчуття, що посмішка так і приклеїться до обличчя, а сором'язливість не покине ніколи. Я ще ніколи не залишалася сам на сам з хлопцем, який подобається. Того вечора, коли Влад запропонував зустрічатися, ми пішли на танці. Там алгоритм дій зрозумілий: танцюй до упаду і насолоджуйся музикою. Якщо пощастить, ще й партнер виявиться вправним танцюристом. А як тут поводитися? Про що говорити? Музика ж не стане мостом між нами, одних поглядів недостатньо. 

Неловко. 

— Ти напружена. 

— Це моє перше в житті побачення наодинці, трохи нервуюся.

— А у нас побачення? — я завмерла. 

Коротке запитання вибило дух. Може я собі нафантазувала? Нервово стисла нещасний стакан з глінтвейном, розгублено подивилася на Влада.

— Ем... я думала, — блін, якою ж дурною зараз виглядаю! Шумно видихнула, перевела погляд на вогонь, — Неважливо.