34. Бути собою

Невдовзі Влад зазбирався по своїм дуже важливим справам, які ніяк не відкласти навіть на п'ять хвилин, але ж я розумію, що справа у наглому сватанні Валерія. Навіть під дією артефакта перевертень повстає проти серйозності та не хоче брати на себе ніякої відповідальності. 

Тихо зітхнула, дивлячись вслід Владу. 

— Він тобі подобається, — Валерій не запитує, напевне моє захоплення занадто очевидне. 

Відвернулася, сильніше закуталася в плед і зачовгалася на кріслі. 

— А толку з цього? Як тільки мама знешкодить довбаний артефакт, я стану непомітною для нього. Так що я краще зосереджусь на навчанні, відбуванні покарання і тренуванні поводитися пристойно й не ляпати дурниці. 

— Гарний план, — Валерій подивився схвально, — Тільки як серцю накажеш, Славка? Відьмина любов не проста штука, повинна б знати це.

Я роздратовано смикнула плечем, тряхнула волоссям.

— Це мої проблеми. У тебе оно, своє кохання, з ним і розбирайся.

— Не грубіянь, — він не розізлився, ворон завжди поблажливо ставився до моїх психів, — Те, що у мене з'явилася Бренья, не означає, що я перестав бути твоїм фамільяром. Ми пов'язані кров'ю, не забувай цього. Такий договір сильніший за будь-який магічний, і ти це знаєш. Та й взагалі, я виростив тебе, майже замінив батька. Хіба зможу покинути?

— Рідний же покинув.

— Біологічний. Тут є велика різниця, мала. 

Ми замовчали. 

Валерій має рацію. Свого рідного батька я ніколи не бачила, він не проявляв жодного бажання зі мною спілкуватися, навіть не дізнавався, чи жива його кровиночка. Та й я не дуже запитувала у мами, хто він і де, бо у мене був фамільяр. Матусі на дитячих майданчиках часто захоплювалися тим, наскільки молодий татусь турботливий та уважний до своєї дитини, Валерій ніколи не виправляв їх. Він навчив мене, що часто пояснення зайві: віднімають час і душевний ресурс. 

— Давай не будемо зараз товкти воду в ступі, — запропонувала Валерію, — Що робити далі, буде зрозуміло після деактивації артефакта. Одне можу сказати вже зараз: бігати за ним не буду. Мама все життя кохає мого біологічного батька, а його навіть я не втримала біля неї. Так що це погана затія, і ти це знаєш.

— Знаю. Як і те, що ти вже виросла, Славка, — фамільяр зітхнув, — І радісно від цього, і сумно.

— Чому сумно?

— Наївність зникає. Більше не дивишся на світ з дитячим захватом, навпаки: виставила всі голки, як дикобраз, чекаєш підступу. 

— А хіба світ не підступний? Особливо тут.

— Так, є таке, — поступово мене захопила бесіда з фамільяром, як і завжди бувало, — Але це не значить, що він ворожий. Тут магічна земля зі своїми законами, небезпеками та особливостями, та вона не чужа тобі. Саме тут твій дім. Як тільки перестанеш опиратися цьому простому факту, стане легше.

Мені здалося, що він говорить дурниці. Повністю зрозуміла суть сказаного не так швидко, як хотілося б, але все стається тоді, коли мусить статися. 

Вночі мені погано спалося, все уявляла, як воно буде, коли любовна лихоманка нарешті спаде. Спочатку у випадку, якщо почуття Влада навіяні не ним: у цих мріях було добре й затишно. Потім на зміну прийшли думки про те, що буде, якщо все ж перевертень став жертвою артефакта, і в тій уявній реальності було боляче, незатишно та хотілося заховатися за кіпою сувоїв назавжди. Посеред ночі прокинулася в сльозах. 

Зовсім нерви розхиталася, майже істеричкою стала. І все через дурну закоханість у Влада. Прибити б його тапком, як таргана.

На ранок прокинулася зовсім другою Славкою. Ще не знаю, яка саме я тепер, але точно відчуваю, що вже не та, що була вчора. Ретельно причесалася: переплітала хвіст, поки не впевнилася, що немає жодного півника, все гладко. Фарбуватися не стала, та у мене й немає ніякої косметики. Добре що захопила з собою манікюрний набір, тож швиденько привела нігті у порядок. Навіть одяглася інакше: замість звичних джинсів і кофти на молнії вділа спідницю до коліна, блузку і доволі пристойну кофтину. Замість кросівок взула туфлі на низеньких підборах. 

Коли вийшла до сніданку, батько Влада підняв брови, матір похитала головою, дівчатка пхикнули, а він сам нахмурився. 

— Я щось пропустив і першокурсникам вже організували екзамени?

— Ні. Які екзамени? Тільки початок року. 

— Чому ти тоді вдяглася так урочисто?

— Нормально я вдяглася, — відрізала незадоволено, — Як і належить учениці. Тобі самому не завадило б змінити бомж-стайл на щось пристойне.

— Повністю підтримую, — вставив його батько.

— Не дочекаєтесь, — фиркнув Влад, — Ладно, будемо вважати, що у тебе ретроградний меркурій сьогодні. Сідай їсти, скоро виходимо.

Смаку їжі не відчула. Може через те, що кляті туфлі почали натирати вже? Знову забула настанови бабусі. Вона жінка мудра, а більше того досвідчена, знає прості життєві лайфхаки. Наприклад те, що нове взуття краще спочатку розносити. Якщо туфлі жорсткі, перед взуванням треба обмазати господарським милом, воно стане м'яке й не буде натирати. Раніше я посміювалася з неї, бо все моє взуття ніколи не натирало: виходить бабуся все те робила, що радила, а я не помічала. 

Поїли мовчки, здається батьки Влада посварилися. Не стала сунути носа в чужі проблеми, самі розберуться. Дівчата сонні, як зазвичай, хлопчики сплять в таку рань. 

На порозі Влад зупинив мене.

— Почекай, я зараз повернуся. 

— Добре.

Напевне щось забув, хлопці часто бувають розсіяні. 

Сьогодні ми йшли повільно, бо я часто зупинялася й ворушила ногами, намагаючись якось переставити ступню в туфлі так, щоб не зачіпало ранки, які встигли утворитися. Маленька бунтарка всередині мене нашіптувала, що не варто було вимахуватися й розодягатися, як відмінниця. Зараз би не мучилась. І в цій блузці виглядаю, як ідіотка. Чому одразу цього не зрозуміла? Та я лиш вперто підтискала губи, не бажаючи вестися на вдасну слабкість. 

Терпи, Славка, терпи. Бути елегантною та величною нелегко, але ніхто не казав, що неможливо.