31. Питання крові

Хтось торкнувся до плеча, я різко кинулася, не розуміючи, де знаходжусь і хто поряд. Обстановка незнайома, та й ліжко чуже: я не в гуртожитку. З нерозумінням подивилася на високу чорняву жінку зі світлими зеленими очима, вона здалася мені невловимо знайомою.

— Тшш, — вона м'яко посміхнулася, — Не лякайся. Ти вчора заснула ще до того, як ми повернулися додому, будити не стали. Та вже ранок, пора на заняття. Прокидайся потихеньку, час ще є. 

Згадка про заняття повернула мене в реальність. Точно, Велемир і мама вчора відправили мене пожити в зграю, поки дія того артефакту не нівельована, ще й у сім'ю Влада. Він одна з жертв любовної істерії, але Велемир впевнений, що наказ вожака сильніший за будь-який магічний вплив. Все б нічого, та я й сама небайдужа до Влада, і усвідомлювати, що його почуття нещирі, таке собі. 

Важко зітхнула, всілася, протерла обличчя руками. Голова наче чавунна: так почуваєшся, коли або не виспався жорстко, або навпаки, занадто багато проспав. Схоже у мене щось посередині: недопереспала. Озирнулася навколо. Валіза під дверима стоїть, у вікно, завішене тюлем, світить вранішнє сонце, пташки співають: був би інший настрій, наповнилася б енергією по самі п'ятки. Але я підліток, у мене один настрій: скептицизм і роздратування. Наприклад від того, що не в курсі, де вмитися можна. 

— Прокинулася вже? — у кімнату без стуку ввалився Влад.

На обличчі сяє широка посмішка, одягнутий по домашньому просто. І взагалі, таким бадьорим зранку бути — свиснство. 

— Ти ідіот? А якби я тут переодягалася? 

— То закрила б двері на ключ, — він анітрохи не знітився, — А як ні, то я, як добре вихований вовк, відвернувся б. А потім весь день згадував би гарну дівочу спину. 

— Не грубіянь. Чого приперся?

— Забрати тебе вмиватися. Чи зібралася нечупарою йти в академію?

— Ти ба, ручний джин, — я встала й від душі потягнулася, — Тільки-но подумала про вмивання, а тут ти на порозі. Впевнений, що вовк? 

— Показати хвіст? — розсміявся Влад, — Бери мило, рушник і все інше, ходімо. У великій сім'ї чергу до ванної не пропускають. 

— Жесть так жити, — пробурчала я.

— Зате весело.

По все необхідне довелося лізти у валізу, ще й по закону підлості воно опинилося на самому дні, під усіма лахами. Поки рилася, згадала дещо.

— До речі, мені треба зайти в гуртожиток за книжками та зошитами. Як думаєш, дід Макар впустить?

— Напевне. Але краще візьми з собою маму, так прохання буде виглядати більш вагомо. 

— Угу. 

Ненавиджу перші дні у незнайомому місці, завжди почуваюся по-ідіотськи. Коли йду до ванної кімнати з рушником на плечі й зубною щіткою в руках, весь час думаю, що або не туди йду, або у мене найпотворніший рушник на світі. Переживаю, щоб сантехніка не виявилася занадто сучасною і не довелося кликати когось на допомогу, аби навчив воду вмикати. На щастя, тут все не ультрасучасне, навіть навпаки, я б сказала. Звісно, який ще водопровід на магічній землі? Хіба що акведук по типу римського, ми в школі проходили. Умивальник тут простий, треба підбивати пиптик, щоб полилася вода. Закінчилася, так просто залила зверху з відра, і норм. А для купання є великі вагани. Все як у бабусі в селі. 

До сніданку вийшла вже одягнута й причесана, довге волосся зібрала у високий хвіст і все, що з нього вивалювалося, закріпила заколками. Тільки замість нормальних учора згребла різнокольорові, які більше підйшли б дівчинці десяти років, ніж мені, та й біс з ними. Може залицяльники побачать, яка я смішна й недолуга, любов сама собою пройде. 

— Доброго ранку, Владиславо, — зі мною привітався дорослий чоловік, на якого схожі дві молодші дівчинки, бо Влад явно у маму пішов, тому вона й здалася мені знайомою, — Сідай, будемо снідати. Як кажуть у нас, перевертнів: сніданок найважливіший прийом їжі. 

— Облиш, ти це і про обід, і про вечерю говориш, — пхикнула мама Влада.

— Бо неважливих прийомів їжі не буває, — він зовсім не знітився, — Сподіваюся ти не боїшся нас? — це вже до мене, — Наддніпрянським відьмам повідомили, що перевертні вже років триста як їдять лише м'ясо звичайних косуль?

— Ну па, — вигукнув Влад, — Твої жарти вже десять років як не смішні. 

— Це тому, що ти виріс, а був малий, так реготав, що аж дах підлітав, — заперечив його батько. 

Мені здалося, що в цьому жарті є лише доля жарту. Можливо перевертні й не гребували надкусювати відьмаків та відьом у темні часи магічної історії, яку ми ще не вивчали. Бабуся говорила, що ці століття починають викладати на другому курсі, а я тільки на початку першого.

— Не слухай його, — мама Влада вправно накрила на стіл, поставивши перед кожним тарілку з гречневою кашею та шматком м'яса. У моїй його не було, — Я просто не знаю, може ти вегетаріанка. 

— Ні, у мене немає проблем з усвідомленням реалій харчового ланцюжка, — розсіяно знизала плечима.

Вона поклала на мою тарілку такий самий шматок м'яса, Влад підідвинув стілець. В плетеному кошику посеред столу лежав запашний свіжий хліб, на плиті закипає чайник. Невпевнено взялася за ложку. Хоча б не зронити гречку собі на коліна, а я можу. Вічна незграба, і це не я сказала. Бабуся підтрунює над цим по доброму, але ганьбитися у присутності Влада? Ні, дякую.

Поки він їв, помітила на його зап'ястку чорний напульсник, мені сподобався.

— Христино, їж давай, — мама Влада цикнула на одну з доньок, хоча сонними та в'ялими були обидві, — Знову до ночі теревенили про всілякі дурниці?

— Зовсім не дурниці, — Христина смачно позіхнула, мені негайно закортіло зробити те ж саме, — В будинку нова невістка, а нас не знайомлять. Ми вигадували мстю Владу.

Я почервоніла, він же пхикнув. 

— Знайду мурах у ліжку, залоскочу обох ди гикавки, — всю грізність скрала широка задоволена посмішка, — Славка ще не невістка, не змушуйте дівчину червоніти. 

Пальці так сильно стислися на ложці, що аж заболіли.