29. Велике переселення

Пройшло не менше години перед тим, як вхід у гуртожиток відкрився. До цього часу вся підлога загальної кімнати була усипана уламками посуду та крошевом печива, яке також позвалювалося з полиць. 

— Ходімо подивимося, що там, — сонна Ніка, яка примудрилася проспати майже всі веселощі, від душі позіхнула, — Цікаво ж. 

Мені вже нічого не хочеться, в голові повна каша та дзвін стоїть. Веліян правий, я принесла в академію суцільні проблеми. Соромно.

— Ти йдеш? — нетерпляче запитала Мілена, — Чи продовжиш голову попілом присипати?

— Іду, — буркнула хрипко. 

Перед гуртожитком зібралося багато народу, з незвички натовп здався аж занадто великим. Розгублено вдивилася в обличчя зівак, майже всі незнайомі. Зверху чулився здавлені стогони, підняла погляд і побачила двох хлопців, обплетених гілками від плечей до самих п'яток. 

— А ось і авторка всього цього гармидеру, — вигукнув хтось з натовпу. 

Всі обернулися до мене, вмить відчула себе під прицілом софітів та телекамер. Нервово смикнула плечима, сунула руки поглибше в кишені кофти, опустила очі долу. Так соромно за вчинений переполох, хоч плач. 

— Скільки часу ти збираєшся мурижити хлопців? — мою увагу привернув спокійний голос Велемира, глянула на очільника академії, — Сам розумієш, Макаре, вони повинні навчатися.

— Так я вчу, — крякнув лісовик, — От повисять на деревині, як хрукти, порозумнішають. Дивись перестануть переслідувати дівчат, ввірених мені для зберігання їх честі, — дід Макар скосив погляд на мене, — Дівчину б теж не завадило розуму повчити, щоб не балувалася артефактами, але й без того покрана. 

Велемир і мама, яка стоїть поруч з ним, теж глянули на мене. Ворон на материному плечі хитнувся, змахнув крилами, аби не впасти. 

— Владиславо, підійди, — наказала мама, я не наважилася ослухатися, — Сподіваюся, тепер ти бачиш ціну безвідповідальності. Це урок і для тебе, і для всіх інших: у магічному світі не можна бути легковажною; необхідно пам'ятати, що неважливих дрібниць не буває. Зрозуміла?

— Так, ма... Анастасіє Андріївно. 

— Добре. Зараз збери речі, ти тимчасово покидаєш гуртожиток.

— Тобто? — я дійсно розгубилася, — Куди мені йти?

— Без зайвих запитань, — відрізав Велемир, — Зберіть свої речі, студентка Тесляр, і слідуйте за куратором гуртожитку туди, куди вам вкажуть. 

З ним сперечатися сміливості немає ніякої, мовчки розвернулася й пішла в кімнату. А що збирати? Розгублено глянула на ліжко, на рюкзак та розкидані на столі книжки та зошити. Тремтячими руками вийняла з-під ліжка валізу, як могла, повкладала туди речі, які здалися мені найнеобхіднішими, й вийшла надвір. 

Натовп помітно прорідився, вже легше дихати.

— Не бійся, Славка, я буду вірною і дочекаюся тебе, — заявила Мілена, — Навряд чи зможу ще з кимось так епічно цапатися. 

От вже язик як помело. Похитала головою, дивлячись на роблену, та нічого їй не відповіла: рішенння тут приймаю не я. Не покидає відчуття, що насправді мене збираються виключити з академії, а не переселити кудись з гуртожитку. 

— Іди слідом, — кинула мама.

Мені нічого не залишилося, без нарікань поволокла валізу по стежинці до адміністративного корпуса: точно виключать з академії. 

Йти довелося довго, та я толком і не дивилася на дорогу. Втупилася поглядом під ноги, ковтаю зрадницькі сльози, що підступили до горла. Так що коли озирнулася навколо, і то тому, що Велемир з мамою зупинилася, не впізнала це місце. В принципі нічого дивного, я острів ще не знаю, тільки в парі місць побувала. 

— Валізу залиш внизу, Дементій пригляне за нею.

Я поставила валізу біля стійки, за якою сидів молодий чоловік з таким виглядом, ніби йому смертельно нудно, причому вже дуже давно. Перед ним газета з кросвордом, гусяче перо та чорнильниця-непроливайка; на край стільниця відкладене щось масне, загорнуте у видрану з журналу сторінку з вже розгаданим кросвордом. Якщо це пиріжки, то я б такі не їла: їх не смажили, а купали в олії. 

— Щось сталося, юна леді? — ліниво запитав вахтер.

— Ні. 

Велемир і мама вже були біля сходів, довелося поспішити за ними. Наздогнала вже на першому прольоті, мама коротко озирнулася через плече, підібгала губи. Ледь подавила бажання знизати плечима, мовляв, якось так. 

Судячи з кількості поворотів, піднялися на четвертий поверх, пройшли довгим темним коридором, в кінці якого Велемир відчинив двері. М'яке жовтувате світло свічок засліпило очі з незвички, примружилася, проморгалася. Коли зір сфокусувався, змогла роздивитися інтер'єр. Це суто чоловічий кабінет, принаймні такими їх показували у фільмах, які знімали раніше, до переможної ходи по планеті стилю хай-тек. Мені чомусь залізла в голову думка про те, як хлопотно тут пил протирати: занадто багато поверхонь, книг та інших пилозбірників.

— Підходь ближче до столу, — наказав Велемир, я підкорилася; він тим часом всівся у крісло, матір залишилася стояти трішки збоку, — Отже, мусимо мати серйозну розмову, — все всередині стислося, напевне зараз скаже, що виганяє геть, — Як керівник академії і той, хто особисто проводить відбір персоналу, приношу свої вибачення тобі, Владиславо, за допущену недбалість, жертвою якої ти стала, — нахмурилася, бо геть нічого не розумію, — Мої підлеглі дозволили собі без належної уваги поставитися до практичних робіт студентів. Іншими словами, вони не перевірили до пуття здані артефакти, наспіх прочитали закляття деактивації й на тому все. На їх виправдання можу сказати лише одне: в дні екзаменів роботи так багато, що й у мене голова йде обертом, а я майже не контактую з учнями. Все завжди йшло добре, ми розслабилися, перестали виконувати свої обов'язки так, ніби від них залежить життя, от і поплатилися. Один з артефактів був виготовлений далеко не студентом. Неважливо вже, де він його дістав, але той кулон є любовним артефактом виключної сили та витривалості проти деактивуючих заклять. Та і подібної магії в цілому. Щоб знайти спосіб зняти любовну магію з тебе і тих нещасних, які їй піддалися, знадобиться трішки більше часу, ніж три дні. Але є хороша новина.