28. Не зліть діда Макара, дітки

— Як тепер все це розрулити? — ми з Валерієм брели від навчального корпуса до гуртожитку.

Йому довелося стряхнути за комір парочку хлопців, які дуже настирно набивалися провести мене й не чули відмов. 

— Тобі ніяк, — спокійно відповів фамільяр, вдивляючись у стежинку перед нами, — Задачка не твого рівня, Славка. Анастасія впорається з нею протягом пари днів.

Роздратовано пнула листок, що трапився під ноги, він і не подумав підлетіти.

Ні довбаний листок не можу підкинути, ні сама свій косяк виправити: зовсім безкорисна ідіотка. 

— Ненавиджу любовну магію.

— Це правильно, — Валерій плавним рухом відкинув своє волосся назад, — Будемо вважати, що це прививка проти можливих помилок у майбутньому. Відьми часто горять на таких дурницях. 

— Угу. 

Все дитинство він розповідав мені різні історії, які ставалися з його підопічними чи просто знайомими наддніпрянськими відьмами та відьмаками. Вони були повчальні, повні сенсу та прихованих життєвих уроків. Втім конкретно зараз я не налаштована знову їх слухати. Валерій, як завжди, зчитав мій настрій і замовчав. 

Перед гуртожитком він обернувся вороном і злетів у небо, я кивнула діду Макару й пішла в кімнату. 

— О, явилася, — Мілена вже цілком оправилася й у кімнаті демонструвала таку ж бісячну самовпевненість, як і всюди, — Наша поборниця нравів та боєць за чесність, — вона занепокоєно торкнулася до чорно-зеленої маски на обличчі, — Тц, ще не засохла, а вже тягне. А що ти така невесела? Все мені тут моралі читала за приворотні чари в личині, а сама он, під шумок всю академію закохала в себе, — я скинула рюкзак біля ліжка, плюхнулась на саме ліжко, не роздягаючись, — Це твоя наївна матір вірить, що все випадково вийшло, а я впевнена, що спеціально зробила. 

Годинник на диво вирішив помовчати, нічого не коментував. І добре.

Важко зітхнула, всілася на ліжку, протерла обличчя. 

— Не кажи дурниць, Мілена. 

— Ой ой, так і дурниць,— фиркнула роблена, — Оно навіть Влад за тобою бігає, а він...

— Отож, — напевне варто б припнути язика та не розкриватися аж так перед нею, дружба з першого ж слова не задалася, в кімнаті панує озброєний нейтралітет, але більше стримувати усе в собі не можу, — Я думала, що він до мене по-справжньому, особливо коли на танцях... Ну коли тому хлопцю вмазав. Повірила, що перевертень вміє захиститися від відьминої манкості. А воно он як. 

Заново вляглася й відвернулася до стінки, з очей полилися сльози. Тільки вже не істеричні, а тихі і такі, що душу вимотують. 

— Почекай, — Мілена пересіла до мене, — Ти що. прям по-справжньому закохалася? 

— Не знаю, — шмигнула носом, — Думала, що просто з цікавості погодилася зустрічатися. А як заболіло, коли усвідомила, що він через артефакт. Так погано, хто б знав. 

— Знаю, — раптом видала Мілена, я аж плакати перестала і всілася, витріщилася на сусідку по кімнаті, — Що ти дивишся? Думаєш неприйняття себе та бажання заховатися за личиною на рівному місці з'явилося? Зовсім за ідіотку тримаєш. Тільки от що тобі скажу, Славка, у тебе ситуація не така безнадійна, яка була у мене. Артефакт не артефакт, а Влад і до його активації проявляв до тебе інтерес, мені Ксеня розповідала. 

— То була проста вввічливість, — відмахнулася я, — Він просто гарно вихований молодий перевертень. 

— Ага, заливай комусь іншому. Не тупи, Славка, бери ситуацію в свої руки.

— Тобто? 

— Тобто зараз діє любовний артефакт, і у тебе з'явився унікальний шанс завоювати Влада, показати йому себе привабливу. 

— Мені що, станцювати перед ним і віршик розповісти? Табуреточку ще поставити, щоб як на святі в дитячому садочку?

— Нє, ну якщо зовсім макоцвітна, то можеш і так, — фиркнула Мілена, — Я пропоную сходити з ним на побачення, показати себе гарною, милою, здатною підтримати розмову і бути веселою. Артефакт знешкодять, але пам'ять у нього не відіб'є: дивись і вирішить, що хоче продовжити стосунки.

Я нахмурилася. Все ж так просто і очевидно було.

— Ой я дурааа, — протягнула розпачливо, — Вже ж сказала йому, що баста, згода зустрічатися відкликана. 

— І правда дура.

Роблена пересіла на своє ліжко, задумливо пошкребла маску, яка нарешті висохла, подивилася у вікно.

— Ну от і все, — я вчепилася пальцями у волосся.

Як же все було просто, а я сама ускладнила. Ну навіщо сказала ті дурні слова? Зараз би не тут з розуму сходила, а була на побаченні з ним.

Хотіла, щоб не було боляче, та не вийшло: все одно місця собі не знаходжу. 

— Не все. Сама не проявляй тепер ініціативу, але погодься, коли покличе гуляти, — я підняла голову, — Не з першого разу, звісно, щоб не виглядало, ніби ти чекаєш на запрошення, як цуцик на м'ячика. Пофиркай трохи, і вже тоді йди. Але пам'ятай, що він під чарами, так що обійми легенькі, і без поцілунків. 

У вікно постукався Валерій, розмова перервалася сама собою. Відчинила кватирку, впустила фамільяра. Він покружляв під стелею, подивився на Мілену з маскою на обличчі, каркнув і всівся на бильце мого ліжка. 

Зітхнула й потягнулася до рюкзака: краще уроки повчити одразу, щоб не висіло на душі каменем.

Раптом гуртожиток тряхнуло, ворон похитнувся й голосно закричав. Захлопав крилами. 

— Що це було? В Україні не буває землетрусів. 

Гуртожиток знатно тряхнуло ще раз, Валерій каркнув і злетів, одразу ринувся у прочинену кватирку, а ми вибігли в коридор. Там вже скучкувалися перелякані першокурсниці, знизу лунали голоси занепокоєних старшокурсниць. Ми з Міленою перезирнулися й поспішили до загальної кімнати. 

— Що відбувається? — я підійшла до Ксені, бо інших ще не так добре знала, — Чому нас трясе?

Поштовхи стали не такими сильними, але постійними. Блін, щось мені не по собі, по спині повзуть мурашки.