21. Хто ходить навпростець, той вдома не ночує

У мене миттєво спотіли руки. Ледь стрималася, щоб не почати витирати долоні об джинси, нічого палитися. Дух був у звичних бордових штанах, потертій футболці, сорочці і з шарфом. Все це робило його схожим на богемного художника. Руде волосся сильно скуйовджене, явно постійно смикає його. На свою роблену чекає? Хоч дух природи, хоч звичайний хлопець - всі реагують на красу. Ну нічого, сьогодні замість білявки неземної вроди побачить цілком собі звичайну дівчину. Чи залишиться ось це цуценяче захоплення? Сумніваюся.

— Славка, — Веліян поспішив до мене, а я напряглася, — Я на тебе тут чекаю.

— Навіщо? 

Після минулого разу якось не тягне спілкуватися з ним. Навпаки, з задоволенням триматимуся подалі, як і належить чинити з психопатами. 

— Щоб вибачитися. 

— Мені не потрібні твої вибачення, — нервуючись, звично потерла вказівним пальцем однієї руки великий палець іншої, якраз там, де знаходиться одна з подряпин, вона закровила, — Дідько.

— Дати хустку? 

Веліян дійсно виглядає винним і ніби каяття щире, та не вірю. Воно ж рівно до миті, поки в полі зору не з'явиться Мілена, або з іншої причини ґедзь не вжалить.

— Не треба. Я відьма, а не людське кволе дівчисько, невеличка кровотеча не відправить в обморок.

— Слав, все нормально? — Ксеня торкнулася до мого ліктя, — Нам почекати тебе чи ти з ним до їдальні прийдеш?

— Я вже йду.

— Славка, — тихо покликав Веліян, — Будь ласка... Не хочеш вибачень, добре, але хоч допоможи. 

Блін. Моя доброта колись мене погубить! Зупинилась, нещасними очима глянула на дівчат. Ксеня все зрозуміла, кивнула й вони компанією пішли далі.

— Якщо я ще раз залишуся голодною через твої витівки, Веліяне, то вже не подивлюся, що ти дух природи! Без всілякої магії в Дніпрі втоплю.

Він слабко всміхнувся.

— Не зможеш, мене русалки люблять, врятують. 

Я склала руки під грудьми, всім видом показала, що чекаю на пояснення, з чим же потрібна допомога. Веліян ніяково зітхнув, почухав загривок, кинув розгублений погляд на діда Макара. Лісовик спокійнесенько дрімав під вранішнім сонечком, але напіввідкритим оком спостерігав за білочкою, яка досліджувала дупло там, де знаходиться його бік. 

— Давай відійдемо, — запропонував Веліян, — Наприклад, підемо до їдальні кружним шляхом.

Я засумнівалася. А раптом дух природи таким чином заманює мене у пастку? Мій улюблений фільм "Дивергент", я добре пам'ятаю, як Джанін заманила Тріс в свою лабораторію: зіграла на бажанні всім допомогти і всіх врятувати. 

— Ти ж в курсі, що речі Мілени відправилися у плавання по Дніпру? Якщо вирішив помститися за це й у тій же річці притопити, то знай, я живуча. 

— Знаю, — вперше побачила відкриту щиру посмішку Веліяна, аж зависла. От буває ж так, що одна посмішка змінює зовнішність істоти і те, як ти її сприймаєш. З подивом зрозуміла, що сама посміхаюся, — Вирватися від Блуда непросто, майже неможливо для першокурсників.

— Ага, мені про це Валерій говорив, — буркнула я, — Втім думаю, що для того, аби ломитися крізь ліс, втікаючи від капосного духа, багато розуму та сили не треба.

— Твоя мама казала, що у тебе сильна інтуїивна магія, яку ти навіть не усвідомлюєш.

— Тобто?

Мені вона нічого подібного не говорила. Мама взагалі скупа на похвалу для мене, все більше сипле життєвими мудростями та настановами на самі різні теми. Вона ставиться до мене так, як до глиняного глечика, який одного разу зварганила для ярмарку, а тепер переживає, щоб не був бракованим. Десь шліфує вихованням, десь влучними розмовами про вічне, але близькості, яка б мала бути між донькою та матір'ю — немає. 

Дух нервово озирнувся на вхід у гуртожиток, переступив з ноги на ногу. 

— Ходімо, поки не вийшла твоя сусідка, бо потім я не буду владний над собою.

— Тобто? 

Веліян роздратовано провів рукою по волоссю, зиркнув на діда Макара так, ніби благав про допомогу у вмовлянні однієї відьми, але той не звернув уваги. 

— Якраз хочу пояснити, але потрібен час. Ідеш? 

— Угу.

Він одразу круто розвернувся на п'ятках і закрокував вбік від основної дороги. Стежинка гарно втоптана, напевне часто використовується студентами. Моя внутрішня тривога почала зростати в геометричній прогресії: в голову полізли думки про те, що це може бути взагалі не Веліян, а знову Блуд. 

Чи могла другокурсниця Ксеня не зрозуміти, що один дух прикидається іншим? Не знаю. Враховуючи коментар її хлопця, цілком можливо. Якщо босорка вивчає лише тих істот, з якими потім житиме поруч все життя, то явно більше знає про Чугайстра. 

А інші? Чи застерегли б її подружки від прогулянки з Блудом майже незнайому їм першокурсницю? Ще питання.

Скориставшись тим, що Веліян через нерви та спроби видрати жмут побільше з власної шевелюри не обертався, потихеньку вивернула кофту. Думаю, це якраз той випадок. що краще перебдіти. 

Коли дійшли до третьої будівлі. за якою був склад всілякого мотлоху. він зупинився. Спочатку уважно подивився на стежинку позаду мене. а вже потім на мене глянув. Ледь побачив мою кофту. його брови поповзли на лоба. 

— Я не Блуд. — запевнив Веліян. ховаючи посмішку. — Хоча пересторога ніколи не буває зайвою.

Роздратовано зняла кофту. знову вивернула правильно і одягла, почуваючись повною дурепою. 

— Кажи тепер, чого хотів. 

— Допомоги.

— Це я вже зрозуміла. Деталі!

З глибини лісу вчувся дитячий плач. я обернулася на нього. Звідки тут діти? Нахмурилася. бо на магічну землю пускають тільки після магічного повноліття. а людських дітей взагалі не допускають. Чи могло якесь випадково забрести? Вже смикнулася в той бік. як Веліян схопив за руку:

— То потерча, не реагуй.

— Потерча? 

— Так. Тут неподалік живе їхня община, люблять познущатися над першокурсниками.