20. Оголення істини

В кімнаті застала скуйовджену та злу, як розбуджений до світанку песиголовець, Мілену. 

— Де. Мої. Речі??????????

— Ти про те брендове ганчір'я, яким вчора застелила підлогу? — хоча б не заржати, бо дуже хочеться, — Можливо у твбе вдома прийнято жити в шафі, але це кімната гуртожитку. Звикай. А поки ти прокладаєш маршрут до предмету меблів, де звичайні люди збергіють речі, оте ганчір'я вже допливло до Лиману. Мабуть.

Мілена так розчервонілася, що я занепокоїлася: бабуся бувала такою червоною на тиск, коли він вже за двісті. Якщо доведу студентку до інсульту, прибирання старого хламу здасться райською відпусткою. 

— Ти взагалі в курсі, дурепо, скільки там одна кофтинка коштує? — вона говорила, не розціплюючи зубів, ще й патли завішують очі, ну викапаний домовик з мультику, залишилося ще сажею вимазати, — Тобі за все життя стільки не заробити, жебрачка!

Я смикнула плечем, зняла з голови мокрий рушник і повісила його на бильце свого ліжка. Потягнулася за щіткою, почала обережно вичісувати вологе волосся. 

— Навіщо мені знати ціну? Я не страждаю комплексом меншовартості, не мушу компенсувати понтами відчуття неповноцінності. До того ж я попереджала: на мою частину кімнати не можна нічого класти чи кидати свого. 

— Агррріх, — роблена загарчала й затупала ногами, — Яка ж ти противна. Правильно сказав Веліян: пишаєшся тим, до чого не приклала найменших зусиль. Іди до своєї матусі, жебрачко, вона оплатять мені новий шопінг. 

— Ага, біжу й волосся назад, — споро заплела дві коси, принаймні зранку треба виглядати пристойно, — Ти довго ногами тупати зібралася? Треба збиратися на уроки. В оцьому підеш?

Кивнула на червону комбінацію з мереживом по низу та у зоні декольте. Мілена подивилася на себе, матюкнулася й кинулася до валізи. 

— Якщо студентки Тесляр та Веліжанець не поспішать зібратися, сніданок пройде без них, — діловито заявив годинник, — Топ топ, дівчата. Магія береться з вашої життєвої енергії. Не будете ням-ням, вас за два слова хрум-хрум.

— Ти посварився зі словником і забув нормальні слова? — запитала здивовано.

— Я розмовляю доступною розумінню студентів мовою. Панянка Веліжанець висловлюється саме так, — у мене брови поповзли вгору, — Коли воркує з хлопцем. Чесне слово, я таких відвертих поцілунків не бачив давно.

— Тобто вчора тут був хлопець? — мій голос пролунав оманливої спокійно, — Цікаво.

— Не твоє свиняче діло! — огризнулася Мілана.

— Угу угу, — пальці ворухнулися, прикликала магію, — Крізь завісу чар покажи себе, не ховай фігуру та лице. Нехай чаклунство не обмане, всім навколо правду знати не завадить. На тому стою, своє слово кажу. Термін до півночі даю, о першій хвилині на першу ночі чари личини знову силу наберуть. 

Якщо чесно, то мені навіть цікаво подивитися на неї без личини. Що там? Наскільки зовнішність робленої нестерпна, раз Мілена вирішила заморочитися з чарами ілюзії? 

— Я тебе ненавиджу! — заверещала сусідка по кімнаті, смішно розмахуючи руками, аби відігнати зелені іскри моєї магії, — Що ти накоїла? 

— Нічого такого, всього лиш дотримуюся правил проживання у цій кімнаті та реалізую покарання за їх порушення.

Моя магія увірвалася в енергетичне поле робленої тараном, розірвала начакловану личину, як Шарік підстилку, і відступила. 

— Я ж потворна, — простогнала Мілена.

— Нічого подібного, — скептично оглянула фігурку дівчини, приємне обличчя, зараз спотворене гримасою страждання, — Як по мені, то так ти гарніша. 

— Багато ти розумієш, — прошипіла Мілена, — Я ледь тебе побачила, зрозуміла, що ти нічого не шурупаєш в привабливості та вмінні подати себе. 

— Я що, смачна страва, щоб себе подавати? В будь-якому випадку я попереджала, що безладу на своїй половині кімнати не потерплю. 

— Щоб ти провалилася! — я схрестила пальці ще на перших звуках, відбиваючи прокляття, — Готуйся, я зроблю з тебе парію.

Ага, якщо встигнеш за мною. 

Відвернулася, взяла з-за бильця сумку й повісила на плече, після сніданку не буде часу заходити по неї у гуртожиток. 

— Ха! — Мілена раптом повеселіла, я обернулася й глянула на дівчину, вона якраз висунула голову з водолазки, — Ти не знаєш, де їдальня. А я не покажу. 

— Угу. 

Налякала голого їжака колючою дупою. 

Ще раз перевіривши, чи все в порядку, вийшла з кімнати. Дочікуватися сусідку не стала, дружити з нею мене ніхто не змусить. 

У коридорі мені в голову мало не поцілив зелений м'ячик. Наскільки встигла помітити, він розміром з тенісний. М'ячик відскочив від стінки, понісся до протилежної стінки, вдарився об неї, долетів до величезної загальної люстри і... Наче в уповільненому кадрі дивилася на те, як крихке скло тріскається, ламається на уламки й осипається вниз. Через мить наздогнав звук, розірвавши оце слоу-мо від психіки.

— Стережись! — закричали внизу, — Хто запустив м'яч?!

— Знову фокуси Стасі. Лесю, давай-но вдвох піднімемо цю кляту люстру, — Ксеня діловито змахнула руками, обличчя червоне зі злості, — Їй-бо, думала, що у дівчачому гуртожитку таких проблем не буде, а тут шибайголів більше, ніж у хлопчачому. 

Поки я спускалася сходами, дві відьми вже присобачили люстру назад, ще й з допомогою магії склеїли уламки. Засяяла як нова. Хм, все-ж таки зручно мати магічні здібності, особливо на побутовому рівні. Принаймні на рівні прибирання взагалі скарб. 

Я дочекалась, поки дівчата закінчать, і підійшла до Ксені. Поки я знаю її краще за інших, а після дезертирства Ніки з нею точно не хочу розмовляти.

— Привіт.

— Привіт, — босорка побачила мене й посміхнулася, — Вже готова йти снідати?

Від вчорашньої настороженості нічого не залишилося. Хм, треба придивитися до юної босорки, якось швидко вона змінює настрій та ставлення. Але то потім.

— Так. Тільки ще не знаю, де їдальня, — ніяково повела плечима, — Покажеш?

— Звісно. Ходімо з нами, насправді це недалеко.