18. Таємне місце

Я мимоволі прискорилася, бо багаття обіцяє тепло. Не те щоб на початку вересня ніч холодна, але вишивати в мокрих джинсах та футболці все одно неприємно. Через десять метрів зрозуміла, що багаття не тільки не наближається, а ще й ніби змінює дислокацію. 

— Що за...

— Захист, — коротко пояснив Влад, — Дай руку.

Він простягнув мені свою розкритою долонею догори, я глянула з сумнівом. Щось забагато тактильного контакту з цим перевертнем. Від цього аж коробить. Доторки приємні, чого гріха таїти, але ж я інтроверт класичний. Це важко. 

— Ем...

— Не бійся, не покусаю, — насмішкувато запевнив Влад, — Поки сама не попросиш.

Що? Невже комусь подобається, коли тіло рвуть на частини гострими зубами... Погляд хлопця красномовно відповів на запитання, я почервоніла. Он що він має на увазі.

— Мені забагато доторків за останню добу, — буркнула ображено, — Справа не у страху, а в дискомфорті.

— Одиначка по життю? 

— Так. Щось типу того. 

Стиснувши губи, все ж вклала свою долоню в його, відчула тепло і коротке стискання. 

— Це потрібно для того, щоб захист тебе пропустив, — Влад почухав потилицю, йому явно неловко, — Часто порушувати твої кордони не маю наміру.

Я промовчала. Здалося, що будь-яка відповідь буде зайвою. 

Міцніше взялася за його руку, і ми рушили вперед. Тепер багаття не танцює то за одним деревом, то за іншим, впевнено тримається за купкою величезних акацій. 

— А тут тільки зграя збирається, чи хто завгодно?

— Не хто завгодно, — заперечив Влад, — Ті, у кому ми впевнені на двісті відсотків. Твій фамільяр має рацію, місце таємних зібрань має залишатися таким для всіх. Зазвичай перші першокурсники з'являються тут лише наприкінці вересня, для тебе робимо виняток. Тому попереджаю одразу, що не всі раді: побоюються, що здаси це місце матері. 

— Навіщо це мені? Здати єдине місце, де вона не зможе мене знайти, а значить не влаштує мозковинос? Я не настільки дурна. 

Дуже скоро ми вийшли на велику галявину. На ній горять два костри, навколо них розставлені колоди, на яких можна посидіти. По краю галявини стоять шалаші, складені з гілок і ще чогось. Над одним багаттям на тринозі розмістили великий казан, у ньому щось ароматне і смачне булькає. 

Над другим багаттям на вертепі смажиться тушка кабанчика.

Пустий шлунок негайно забурчав, його аж підвело. Ледве встигла ковтнути слину, так багато її виділилося.

— Народ, приймайте у наші скромні ряди Червоний плащик, — виголосив Влад, — Наша юна відьмочка станцювала танго з Блудом, а пізніше з русалкою, тож треба обігріти й нагодувати.

— З твоєю вдачею тобі життєво необхідна бойова магія, — мені посміхнулася Ксенія, — Ходи сюди, дам тобі сухий одяг. 

Одна перспектива привела у захват. Я без вагань пішла за Ксенією до одного з шалашів, навіть не особливо розглядала те, що всередині. Головне, що мені видали сухі спортивки, трішки завеликі, і футболку. Ось вона злегка тісна в грудях. Хм, у мене не такий вже й великий розмір, до трієчки не досягнула. 

— Ем... 

— Згодна, це занадто, — нахмурилася Ксеня, — Але окрім моєї футболки тут є лише футболка Влада. Він буде не проти, але чи захочеш ти... Розумієш, на тканині залишиться твій запах, це, — вона запнулась, щоки дівчини злегка порозовіли, — Як ти це сказати? 

— Я зрозуміла. Давай його футболку, мені все одно: хоче, то нехай нюхає. 

Ксеня хмикнула, згребла зі спинки старого перекособоченого крісла футболку і протягнула мені. Я скептично оглянула одежину: чорна зі стильним принтом автомобіля. 

Перед тим, як одягти її, зав'язала вологе волосся у вузол на затилку. 

Футболка і справді широка на мене, тож довелося засунути один край за пояс штанів, щоб зламати прямий силует. 

— Я тепер причетна до таємного кола студентів, чи це одноразова акція у зв'язку з... Форс-мажором? 

Я закусила губу, намагаючись не дивитися на юну босорку. В добрих синіх очах жодного натяку на ятішання. 

— Зрозумій мене правильно, Владиславо, я добре до тебе ставлюся, але не рада, що ти так швидко сюди прийшла. Якби моя воля, то стерла б спогади про наше коло з твоєї голови, але таку штуку, яку показали в "Люди Х", навіть маги не винайшли. Тому ти залишишся тут, хочеш чи ні. 

— Он як. 

Ксеня покинула шалаш, і мені нічого не залишилося: знизала плечима й пішла слідом. 

Думати про підтекст слів другокурсниці не хочеться, ніздрі лоскоче аромат бульйону з казанка, а ще більше дурманить запах м'яса. 

Втім навіть вовчий голод не притуманив ніяковість і бажання зробитися меншою. Справа не тільки у тому, що всі вони зовсім не хочуть, щоб я тут ошивалася. Мені незатишно, бо немає жодного першокурсника: когось, з ким можна було б почуватися на рівних. 

— Матвій, юшка готова? — пролунав голос якогось хлопця, — Бурчання у її шлунку заважає мені милуватися зірками.

— А у мене відчуття, що мала зараз відгризе мені ногу, — заявив інший перевертень.

Незручно, коли нікого не знаєш по імені, але з вимогою мене погодувати згодна на тисячу відсотків. Дуже гарна дівчина сунула мені в руки глиняну миску, сипнула туди два ополоника юшки, вклала в пальці дерев'яну ложку з петриківським розписом. Хліб взяла у кошику на столі. Одразу видно, що не магазинний, у цього смак зовсім інший. 

— Залиш трішки місця для м'яса, — насмішкувато запропонував Влад, — Воно скоро зготується.

— Ні, його вже не буду, — проговорила з набитим ротом,— Більше доби нічого не їла, не можна навантажувати шлунок, щоб не болів.

— Тобі видніше, — перевертень знизав плечима, — У вовків з цим проблем майже немає. 

— Їсте пирій, коли перекидаєтеся у тварин?

Зайнята залишками юшки на дні глиняної миски, не одразу зреагувала на занадто щільну тишу навколо. Біля багать заглухли розмови, чується лише потріскування дров. Розправившись з останньою ложкою смакоти, підняла погляд і завмерла: погляди всіх направлені на мене, й вони далеко не дружелюбні.