17. Т-Турбота

В гуртожиток повернулася пізно вночі. 

— Ти повинна була прийти не пізніше десятої вечора, — проскрипів лісовик, — Не пущу. 

Я безпомічно озирнулася на Валерія. Фамільяр нахмурився, втім не спробував ні вмовити діда Макара, ні наказати йому. 

— Ходімо, — він потягнув мене геть від входу, — Лісовик вперся, тепер не відступить. Тим більше ти порушила закони лісу, і про це вже всім відомо.

— У них є сарафанне радіо? — здивування яскраво пробилося крізь загальну втому та апатію. 

Подряпини приємно холодить мазь, накладена цілителькою. Вона теж не горіла бажанням мені допомагати, але харизма Валерія зробила своє діло. Давно підмітила, що жінки падкі на його красу. Мені її оцінити важко, бо фамільяр завжди був мені за батька. Або за старшого брата. 

— Щось типу того. Листя шепоче, всі лісовики слухають і чують. 

— Ясно, — від злості пнула камінь на дорозі, — Значить вони знають про мою ганьбу.

— Ганьбу? — Валерій зупинив мене, притримавши за лікоть, повернув до себе, — Славка, як думаєш, ти перша першокурсниця, яка повелася нерозумно? 

— Очевидно, що ні, — ніяково почесала ніс. 

Десь у лісі закричала нічна птиця, я смикнулася зі страху. До божевільної прогулянки в компанії Блуда не так сильно боялася лісу, в принципі взагалі не звертала на нього уваги: у місті теж є дерева, і навіть парки. Зараз же він здається занадто живим і дуже ворожим. 

— Сварки стаються часто, тож Блуд має змогу розважатися.

— Нічого собі розваги, — буркнула під ніс, — Смертельні вони у нього.

— Які є, — Валерій знизав плечима, — Тут не людська казочка, істоти не задають загадок добрим молодцям, тим паче не дарують скарби. Вони жорстко охороняють свої володіння та принципи: це ти побачила вчора, коли розізлила Веліяна, а потім з Блудом пересіклася.

— Веліян як дурне хлопчисько, — я миттю закипіла, — Ясно ж, що ця Мілена насправді не така: це личина, а не її справжня зовнішність. А він баньки вирячив, слина до пола і очей не зводив. 

— Ревнуєш його? — пхикнув Валерій, — Дарма. Насправді духи природи байдужі до тілесної краси, вони не вміють любити у звичному для людей значенні. 

— Тобто я ідіотка? Я на свої очі бачила, як він слину на цю Мілену пускав! І взагалі, я не ревную, просто... Терпіти не можу роблених, і ти знаєш, чому. Та й біс з цими двома, ти хотів сказати, чому все, що сталося, не ганьба. 

Валерій пхикнув. Я дуже добре знаю свого фамільяра, і впевнена, що він зробив собі позначку подумки, що треба дізнатися, де там у Веліяна мізки закоротило. 

— До тебе ніхто не виривався від Блуда без сторонньої допомоги, — бухнув Валерій.

Ого.

— Але мене майже втопила русалка, з нею вже нічого не змогла зробити.

— Не порівнюй. Коли ти у воді, це її стихія, протиставити щось може лише досвідчена відьма, а ти яритниця. 

Клята птиця знову закричала, я сіпнулася, обхопила себе руками за плечі. Після міста на острові ніч занадто темна, а холодні зорі світять слабко. Незатишно. 

— Добре. Я розумію, що ти намагаєшся підбадьорити мене й повернути віру в себе, і дуже вдячна. Та зараз хочу спати. Втомилася. І голодна. 

— Потерпи трохи, — фамільяр обняв мене, пригорнув до себе. 

Я притулилася, влаштувавшись так, щоб було якомога тепліше, навіть придрімала, але одразу кинулася, ледве Валерій напружився.

— Доброї ночі, — вимовив він у темряву, я вдивилася туди, але побачила лише силует хлопця. Прямо як Блуд, аж дрижаки пробрали, — Дякую, що прийшов.

— Ти сказав, що червоному плащику потрібна допомога, — відгукнувся силует, — Чув про витівку Веліяна, — хлопець підійшов ближче, я впізнала у ньому Влада. Того, з яким плигала зі скелі, а потім на ньому ж, тільки в образі вовка, через вогонь, — Ці духи природи натуральні психи.

Особисто мене затоплює іспанський сором, щойно згадаю ту сцену, тому дуже вдячна Владу, що не дав характеристику і мені. Так що і я притримала при собі зауваження, що перевертні теж психи. Може й ще більші, ніж духи природи.

— З ним я ще поговорю, — на душі потеплішало після слів Валерія, добре, коли є така кам'яна стіна, як мій фамільяр.

— Ок. А від мене що треба? 

— Славка не впоралася з емоціями, пішла в ліс, — Влад присвиснув, — Зуміла вирватися від Блуда, так русалка мало на втопила. Так що моя підопічна стомлена, вся подряпана після забігу крізь ліс, яким керував Блуд, ну і вимушене купання добило. Ще й голодна. 

— Зрозумів. Ех, казав же тобі, мала, що бути слабкою тут не можна. Ходімо.

— Куди? 

— Побачиш. Вибач, Валерій, тобі вся моя повага, але з нами не кличу. 

— Розумію. Але я буду поряд.

— А я не розумію, — перспектива залишитися без захисту фамільяра, та ще й наодинці з перевертнем, налякала до всирачок, — Чому Валерію не можна туди? 

— Бо твоя матір завжди може перевірити мої спогади, тому що ти ще неповнолітня, — пояснив він, — Я сам не хочу мимоволі здати місце збору студентів, куди всім викладачам і стукачам зась. У молоді повинен бути безпечний прихисток на випадок непередбачуваних подій. 

Ось це останнє формулювання мені ой як не сподобалося. Крізь ці слова прямо волає попередження, що навіть викладачі тут можуть стати ворогами. Магічний світ дійсно небезпечний, і тепер я розумію, чому сюди входять лише у шістнадцять, коли досягають магічного повноліття. 

Валерій обернувся вороном і злетів у небо. Без нього стало ще більш незатишно, і... страшно. Невпевнено зиркнула на Влада. 

— Ходімо, мала, поїси і світ перестане бути настільки ворожим, — я не зрушила з місця, — Яка вперта. Окей, мені не влом і на руках поносити. 

Влад зробив крок ближче з явним наміром підняти на руки, я запротестувала:

— Не треба, я сама можу йти. 

— Так ходімо, не стовбич. 

— Я... — блін, це капець. Сломлено провела рукою по обличчю, — Дежавю якесь. Блуд... Він прийняв твій образ.