15. Дурне поїхало в турне

Компанія Мілени неприємна і мені, і Вероніці. Жодна з нас не приховує свого ставлення, але робленій це не заважає теліпати язиком про все на світі: починаючи від щасливих дитячих спогадів до зіль, яким її навчила хазяйка. 

— Ти проходила посвяту біля дуба Хороса? — Ніка безцеремонно перебила розповідь про ляльку Барбі. 

— Так, — Мілена гордо продемонструвала знак на лівій руці, — Я, звісно ж, маю таке саме направлення, як і у Яни Вікторівни: компонування трав та інших інгредієнтів для зілля, а також створення нових рецептів варева. 

— Ти не можеш створювати, — фиркнула я, — Лише відтворювати те, що вже створене. 

Не можу нічого з собою зробити, роблені по факту мене дратують. 

— Так, у цьому є незручність, але все не настільки критично, — білявка безтурботно тряхнула волоссям, — Заклять та зіль придумано дуже багато, мені вистачить. 

Мене все дратує. Ідіотська ідеальність Мілени, важкий дух річкової води від Дніпра, комарі, яким не повідомили, що вже осінь і їм кусатися не сезон. Та навіть отой по дурному захоплений погляд Веліяна на роблену. Та й інші хлопці, які приєдналися до компанії, або просто пройшли мимо, не оминали її увагою. Ну і як тут не загубитися на фоні робленої? Хоч бери й собі роби подібну зовнішність.

— Веліяне? — гукнула його.

— Що?

Придурок не зводить очей з Мілени. Та блін!

— Ти впевнений, що ведеш нас куди треба? — роздратування б'є через край, — Чи на обличчі Мілени зображена мапа? Якщо я залишуся голодною через те, що ти слину по землі тягаєш, прокляну на вічну гикавку.

Ну нарешті відвів від неї погляд! В різнокольорових очах з'явилася звична нахабна зверхність. Мені аж легше стало, чесне слово. 

— Обережно з погрозами, відьмо, — в голосі духа природи прозвучала неочікувана твердість, яка межує з холодною люттю, — За чари, якими шкодиш комусь з жителів магічної землі Хортиці, чекає покарання, яке тобі не сподобається, — Веліян гиденько ухмильнувся, — Не розраховуй, що мама захистить.

— А хто твоя мама? — миттю оживилася Мілена.

— Неважливо, — буркнула я.

— Анастасія Андріївна, — з насолодою вимовив Веліян, — Славка у нас вчительська донька і явно спіймала зірку, чи не так? — від образи у мене й вуха запалали, захотілося негайно крізь землю провалитися, — Запишалася, вроджена відьмочка, перед робленою. А в чому твоя заслуга? У тому, що народилася такою? А її вина, виходить, у тому, що народилася людиною і захотіла стати кимось більшим, — я розгублено зчепила руки, ненароком заділа нігтем стару ранку і здерла шкірку. Ауч, боляче, — Йди геть звідси. І спробуй слідкувати за групою, щоб знайти дорогу до їдальні, одразу зрозумієш, чим небезпечно сваритися з духами природи. 

Веліян більше не виглядає худорлявим підлітком чи дуже молодим чоловіком. Зараз він дійсно грізний дух природи, розлючений до крайнощів. Моя інтуїція заволала нецензурними висловами, що треба відступати. Зараз з ним краще не зв'язуватися.

Але ж їсти хочеться...

І ніхто не намагається вступитися, навіть Ніка. А у мене ж склалося враження, що ми вже здружилися.

Розвернулася й пішла у протилежному напрямку. Образа і сором розпирають грудну клітину, дуже скоро почала схлипувати. Чортова академія! Навіщо я сюди приїхала? Серце в грудях калатає, як скажене, хочеться втекти звідси якомога далі. Ну її в пень цю магічну освіту! Обійдуся! І буду далеко не першою відьмою, яка не захотіла користуватися даром і живе серед людей як така сама людина. 

Шлунок забурчав, у районі сонячного сплетіння з'явилося неприємне всотуюче відчуття. 

Блін, якщо зараз хоча б щось не з'їм, то зароблю собі гастрит, як у клятої Мілени. Ненавиджу цю роблену! Вони завжди корчать з себе або нещасних, або ласкавих кошенят, а я точно знаю їхню натуру. 

На мене Веліян з першої секунди дивився нахабно, майже з глузуванням, а на цю стерву захоплено. Чим заслужила? Тим, що личину обрала таку, на яку поведеться кожен хтивий козел? Виходить, що справа у зовнішності. Ким би не була, як би не розвивалася особистісно, це нічого не варте, коли з лиця проста і не вмієш у всі оці витребеньки з зачіками, макіяжем і тому подібним. З сумом подивилася на обкусані нігті, на вказівному пальці здерта заусениця, аж ранка утворилася. 

У Мілени ідеальний манікюр. 

Шмигнула носом, втерла рукавом ніс, озирнулася. Куди це мене занесло? Навколо суцільний ліс, жодної стежинки, дерева однакові зі всіх сторін. Найгірше у тому, що не видно жодного сліду позаду, а я ж топала, як слон. 

— Так, стояння на місці нічим не допоможе, — пробурмотіла собі під ніс, — Треба йти. Хоч куди-небудь! Рано чи пізно кудись дійду.

Насправді страшно саме на місці стояти.

Мама напевне з сорому крізь землю провалиться. Донечка отримала направлення дару, якого ніколи ні у кого в роду не було, як якийсь виродок. Ніби цього мало, осоромилася на люди, дідько мене смикнув за язика, ще й загубилася в трьох соснах. 

Дуже захотілося до бабусі. Вона ніколи не вважала мене дивачкою чи якоюсь не такою, у всьому підтримувала. Навіть дуже довго запевняла, що вороняче гніздо замість зачіски не недолік, а родзинка. 

Темрява впала різко. Щойно було добре видно, куди йду, аж ось вже хоч глаз виколи. Вгорі, між іншим, ще день, а тут... І Валерій ніде не шугає. 

— Якщо хтось з нудьги складе легенду про мене, то в ній розкажуть про дурне дівчисько, яке згинуло на Хортиці, залякане духом природи. Що там було написано про нього? Якщо розізлити, втопить у Дніпрі. Не метафора... Блін. 

Іти далі немає сенсу. З розмаху всілася під деревину, обхопила ноги руками і заплакала, впершись лобом у коліна. Ревіла, поки сльози не закінчилися, замість них з'явилося відчуття, що лице запухло, горло саднить і під повіками пече та ріже. Вже не плачеться, але крупне тремтіння не вдається вгамувати.