11. Студентська посвята. Частина четверта

Веліян виявився правий, Влад знову почав з мене. Просто підійшов, взяв на руки, не питаючись дозволу, й поніс до найбільшого багаття. Ох, і як тут зберегти незалежний вигляд? Відсторонюся дуже сильно, ще зронить на пісок. Якщо притиснуся, то сприйме якось не так. 

Сподіваюся, що загартування вогнем не означає, що він зараз кине мене в багаття і відійде геть. 

У тому місці, де наші тіла притулялися, було дуже жарко. Перевертні всі пашать, як пічка? Взимку, напевне, чудово, особливо коли немає опалення. Але влітку таке собі. 

— Готова до загартування вогнем? — запитав Влад, нахилившись до мого вуха. 

— Ні, — відповіла чесно, — Якщо шо, відьми не вогнетривкі від природи. Так що не рекомендую кидати мене у багаття. 

Перевертень гучно розсміявся, а я насупилася. Ідіотська академія, з самого приїзду кожен дурень мнить себе гумористом і сміється наді мною. 

Він підніс мене до найбільшого кострища, поставив на ноги. Блін, ще трішки, і я звикну до того, що на руках носять. Ніяково потерла долоні одна об одну, вони неприємно спітніли. Жесть. Добре, що не обняла Влада за шию, бо ганьби наїлася б. 

— І що тепер? 

— Я пронесу тебе над вогнем, відьмочко, а ти потурбуйся про мою безпеку, — перевертень криво ухмильнувся, — І про свою теж.

Влад обернувся на вовка. Я ніколи не бачила справжніх вовків, лише по телевізору, тому не маю ніякого уявлення про розмір сіроманців, порівняти не можу. Лише здивуватися, що ось ця тварюка з уважним поглядом жовто-зелених очей, виостою мені до грудей. На хвилиночку, я трішки вище середнього зросту, метр шістдесят дев'ять. Вовк приліг біля моїх ніг, у голову полізли спогади про пораду мами видресирувати перевертня на принесення тапок, і я почервоніла.

— Залізай на нього, — тихо сказав Веліян, — І зроби так, щоб його хутро не постраждало від вогню. Зрозуміла?

Я кивнула, а сама відчайдушно червоніла від необхідності осідлати звіра. Просто пам'ятаю, що насправді це достобіса привабливий хлопець. Ми з ним ще й обіймалися сьогодні. Вовк трішки схилив лобасту голову набік, на морді з'явився вираз, ніби зараз ухмильнеться. Стисла губи, підібрала поділ сорочки й ступила до Влада: хоче погратися в їздову конячку, то все інше його проблеми. А я молодець, що під сорочкою залишила шорти, зараз не так неловко. 

Щойно всілася, вовк плавним рухом звівся на ноги. Я похитнулася і мало не впала, з переляку вчепилася в хутро звіра. Він рикнув, напевне смикнула сильно. Вибачень не дочекається! 

Він розвернувся й пішов у протилежну від вогнища сторону, я ж почала з'їжджати зі спини вовка. Довелося проявити чудеса рівноваги, аби віднайти зручне положення й не викликати у вовка гарчання. Називати звіра людським іменем ніяк не вдається. Я ж не кіношна героїня, яка одразу приймає такі викрутаси й радо чухає за вушком пластмасову ляльку, яку на постпродакшні глядачі бачать, як потрібну продюсерам істоту. 

— Ох, — все ж не стрималася.

Коли вовк вирішив, що достатньо відійшов від вогнища, різко розвернувся й побіг, з кожним стрибком розганяючись все швидше. Щоб втриматися, припала до холки і вчепилася пальцями в хутро. Віддалено чуються азартні вигуки студентів, фокус уваги на свисті вітру у вухах. Зелене море магії сколихнулося і обгорнуло мене і перевертня від маківки до кінчиків пазурів на могутніх лапах. Ось м'язи звіра напружилися, стрибок... полум'я поглинуло нас на декілька секунд, я закричала від страху. Зараз же згоримо ні за макове зернятко! Удар, м'який переступ лап. 

— Ти злізати з нього збираєшся, чи сподобалося? — глузливо запитав рудий перевертень. 

Я відкрило очі, глянула на рудого, насправді не бачачи його, відчула, що самостійно не можу ворухнути ні руками, ні ногами. 

— Веліяне? — покликала навмання. 

Він виринув звідкілясь з боку багать,  Спокійний, як дохлий лев. Неочікувано його спокій подічв на мене, як Новопасит, буря в душі вщухла. 

— Іди сюди, — Веліян легко знав мене зі спини перевертня, — Стоїш? 

— Угу. 

— Вітаю, мала, ти пройшла посвяту, — серйозно сказав рудий перевертень, — Вже розслабся. А за русалок не переживай, з ними розберемося. 

Веліян знову сунув мені в руки шоколадку, я відкусила. Знову той же неперевершений смак. Ніби ж прості солодощі, такі продаються у кожній крамниці, але таке відчуття, що саме цей шоколад особливий. 

Влад обернувся назад, розім'яв шию та плечі. Це натяк на те, що я важка, а значить товста? Кинула невпевнений погляд на шоколадку в руці. Блін, а вже' шоста вечора? 

— Дякую за захист від вогню, відьмочко, — перевертень безтурботно посміхнувся мені, — Хорос не помилився на твій рахунок, ти сильна у створенні того, чого ще не було. 

— Тобто? 

Влад подивився на Веліяна за моїми плечима, і на свого друга. Хоча не знаю, чи вони друзі, просто припустила, бо хлопці однієї раси.

— Залиште нас наодинці, будь ласка

— Не питання, — рудий перевертень негайно пішов до натовпу, — Пора й мені покатати красуню на спині, не тільки ж тобі кайфувати. 

Веліян не зрушив з місця. 

— Ти чого? — Влад нахмурився. 

— Гадаю, чого ти хочеш від неї. З першого ж дня схилити на ваш бік? 

— Твоя яка справа? — перевертень негайно набичився, — Ти ж ніби позафракційний? 

— Так і є. Втім вона особливий випадок, — напруга між цими двома стала настільки очевидною, що у повітрі скоро блискавки з'являться, — Сам розумієш, Владислава її донька. 

— Краще за тебе розумію, придурок. 

Ну почалося. Вони серйозно? Невже намагаються заробити плюси в карму від мами? Точно ідіоти. А я вже подумала про щось супер таємниче, аж мурашки шкірою побігли. У передчутті чогось загадкового в животі замлоїло. Тут же просте підлабузництво до викладачки. 

Розчаровує. 

— Не впевнений, — Веліян хитнувся з п'яток на носки, руки знову в кишенях брюк, погляд колючий, — Добре, поговори з нею, вовк, але я стежу.