6. Дуб Хороса

Весь масштаб трагедії для своєї інтровертної натури я усвідомила, коли потрапила на галявину перед старезним дубом Хороса. Кажуть, що це не просто дерево, а частина серця острова. А ще стверджують, що дуб з'явився разом з Хортицею, з нею ж і загине, коли прийде час. 

— Блін, сонце світить в очі, майже нічого не видно, — пробурчала Ніка.

Ми з нею познайомилися по дорозі до галявини. Теж першокурсниця, прибула з самого рання, тому не пересіклися до церемонії. Вона примітна своїм зростом та хворобливою худорбою, але запевнила, що це особливості її раси. Ніка упириця. Тільки не та, яка кров п'є замість томатного соку, а та, що забирає енергію людей.

— Може й на краще, — я вкотре розгладила неіснуючі складки на сукні, — Принаймні не видно, чи хтось витріщається на нас. 

На галявині стоїть гомін від того, що переговорюються всі. Неподалік, акурат за світловою завісою, чується грайливий сміх дівчат та низькі голоси хлопців. Цікаво, чи дивиться хтось з парубків на мене? Думка, що можу отак з першого погляду комусь сподобатися, неймовірно хвилює. Бабуся завжди повторювала, що я занадто сильно вірю в казки, в житті кохання з першого погляду не буває. Майже. 

— Не переживай, ти гарна, — запевнила Ніка, — А якщо і є якісь недоліки, то відьмина манкість все скраде.

Я скорчила гримаску. 

— Насправді це не так весело, як тобі здається, — Ніка припідняла брови, — У дев'ятому класі мені запропонував зустрічатися найкрутіший хлопець у потоці. Я була на сьомому небі від щастя, вважала це підтвердженням того, що й сама чогось варта. Кращі обирають кращих, хіба не так? Але дуже швидко помітила, що Ромі зовсім нецікава я як людина, він хотів лише милуватися на мене, цілуватися й тіскати, поки навколо не було нікого. 

— Блііін, жесть, — у Ніки зробилося дуже дивне лице.

— Ага, таке собі відчуття, — роздратовано смикнула плечем, сама себе засмутила спогадами, — Сподіваюся, що тутешні вміють відрізнити потяг на манкість відьми від справжніх почуттів.Ой, дивися, Анастасія Андріївна йде. З ким це вона?

— Не знаю. Зараз представляться.

Мама переодяглася в парадний наряд дорослої відьми: довга біла сорочка до п'ят і плащ темно-зеленого кольору. Свого часу її дар визначили як такий, який схильний до травництва. Довге світле волосся, яке вона зазвичай збирала у високу гулю вдома, зараз світлими легкими хвилями лягають на плечі та спину. 

Чоловік, який йшов на пару кроків попереду неї, одягнув традиційні шкіряні брюки, широку білу сорочку і чорний плащ. Такий означає, що магічна істота має два чи більше превалюючих направлень дару. Ніби прикольно і має свідчити про більшу силу, але є нюанс: жодне з цих направлень не розвивається до досконалого рівня. 

Я нервово потерла зовнішній бік великого пальця. З річки принесло запах водоростів та проточної води. Блін, тільки не засміятися, наче дурна, бо у нього довга сива борода, як у Дамблдора, правда заплетена в дві коси на манер вікінгів. 

Цей чоловік і мама встали так, що сонячне світло огорнуло плечі обох. Тепер видно тільки темні силуети, ніби з нами говорять не живі істоти, а якісь пограничні духи. По шкірі поповз мороз. 

— Вітаю вас на магічній землі, — заговорив чоловік добре поставленим голосом, — Вітаю вдома. Ще вчора ви змушені були пристосовуватися до світу людей, ретельно контролювати прояви сили. Приховувати себе від них, і цьому є причина. Люди дуже не люблять тих, хто відрізняється, і всіляко прагнуть знищити. На щастя, наші землі це оминуло завдяки грамотній роботі відділу просвітлення людей. Не дивлячись на активність нав'язування неприйняття всього інакшого, ми вистояли й не допустили криваву інквизицію на наші землі. Але те, що вона відбулася в країнах Європи, сильний показник, що люди небезпечні в першу чергу для самих себе. Вони думали, що спалюють відьом, а насправді палили своїх. Тому застерігаю всіх студентів, а також викладачів, від бездумного або демонстративного використання магії поза межами магічного заповідника Хортиці та інших магічних місць України. Це наша відповідальність не тільки перед собою, а й перед людьми. Втім описувати магію в книжках не забороняю, — я не бачила її за світловою завісою, але всім єством відчула щиру, трішки сором'язливу, посмішку чоловіка, — І я знову забув представитися, одразу понесло в демагогію, — у натовпі студентів почулися смішки, але тільки серед старших, ми були занадто схвильованими й не могли розслабитися, — Я Велемир, очолюю академію і оберігаю магічний заповідник. Відділ просвітлення людей представив мене їм як Велесового старця. Я просив їх назвати не так зарозуміло, та вони відповіли, що люди люблять пафос у легендах. Їм видніше. До чого це я? — Велемир на мить зам'явся, — По всім адміністративним питанням, пов' язаним з навчанням та проживанням у гуртожитках, ви будете звертатись до Анастасії Андріївни. Моя колега має унікальний талант до організації простору навколо себе та навколо інших. З питань магічних витівок та інцидентів рішення приймаю я. А, поки не забув, дещо скажу, тоді вже перейдемо до церемонії, заради якої ми тут зібралися. Першокурсники, ця інформація для вас, тож слухайте в обидва вуха: тут живуть привиди, вони безсмертні і їм достобіса нудно. Не реагуйте на їхні жарти, особливо не ведіться на пропозиції щось показати чи вручити вам унікальний артефакт. Заведуть в чагарники і будуть реготати, спостерігаючи, як ви вибираєтеся звідти, — принаймні не буду сильно сумувати без витівок бабусі, — Так, основне сказав, тепер переходимо до церемонії. Всі ви знаєте, що магічне ядро ми називаємо даром. У кожного він унікальний, навіть у близнюків, і тяжіє до якогось одного направлення магії. Дуже рідко буває так, як у мене, в основному чорні плащі мало хто носить. Який належить носити кожному з вас, ми дізнаємося ще до заходу сонця. Нам про це скаже священний дуб Хороса. Першокурсники, крок вперед!