4. Маленька екскурсія

— Підбери щелепу, хлопче, — хмикнув Валерій, але видно, що пом'якшився. Він обожнює моменти, коли хтось розуміє його унікальність, — Проведи, потім поговоримо. Владиславі треба привести себе в порядок, на церемонії вона має сяяти. 

— Так, звісно, — різнокольорові очі Веліяна засвітилися м'яким захватом. 

З чого б це? Та запитувати не стала, просто радію, що вредний дух природи перестав демонструвати зверхність.

Виявилося, що двері ведуть не в будівлю, а до внутрішнього дворика. Ну як дворика... Та це ж маленьке містечко! Доріжки, фонтани з русалками, на галявинах хухи грають в квача, декілька будівель.

— Ось тут, — Веліян показав на двоповерхову будівлю праворуч, схожу на щось з часів радянщини, неоковирне і похмуре, тоді фокусувалися на функціоналі, а не на красі, — Господарський корпус. Пральня, сушильня, ремонт одягу та меблів. Також там складають інвентар для прибирання корпусів і територій. Он те, — палець хлопця вказав на будівлю попереду, теж не дуже вичурну, зате має високі вітражні вікна, — Адміністративний корпус. Тут всі викладачі засідають, а також архів знаходиться в цій же будівлі. Одразу за нею бібліотека, — Веліян не втримався, кинув хитрий погляд на мене, — Будь обережною, там є такі старовинні сувої, які ні за що не можна чіпати руками, розсипляться в труху. Тільки магією.

— Чому їх не скопіюють? — здивувалася я.

— Бо вони захищені магією творців проти копіювання, — спокійно пояснив Валерій, не давши Веліяну пустити шпильку, — Ставлю рульове перо з хвоста на те, що ці праці писали відьмаки. Кожен з них мнить себе неповторним генієм, а свої сентенції вважають мудрістю світового масштабу. Відьми завжди щось пишуть заради того, щоб це читали, а не для самовозвеличення.

Я фиркнула. Як для представника чоловічої статі, мій фамільяр дуже вже активно висміює сексизм. Але мені подобається. Якщо так взяти, саме він виховав у мені фемінізм та впевненість, що чоловіки то всього лиш чоловіки, не боги. 

— Хм, — Веліян почухав підборіддя, — А дійсно, всі ті сувої написані чоловіками. Я чомусь не дивився на це під таким кутом раніше. 

— Тренуй спостережливість, — кинув Валерій. 

Дух на мить сконфузився, але швидко отямився. Вказав на групу будівель вдалині:

— То все навчальні корпуси, там екскурсію проведу пізніше, а зараз до гуртожитку, — хлопець звернув праворуч, ми разом з ним, — Тобі повинно сподобатися. 

В принципі мені й так все подобається тепер, коли здогадалася сприймати світ не очима, а магічним чуттям. У повітрі пливуть тонкі аромати лісу, трав і чомусь попелу, від фонтанів, натиканих по всій території, тягне свіжим ароматом води. Сміх русалок здається милими дзвіночками, дівчата то вигинають могутні хвости і блиск луски засліплює, то вибігають на двох ногах на плити, одягнуті в невагому сорочку до середини литок. В довге мокре волосся вплетені різноманітні квіти. 

— Не здумай наближатися до них під час купання, — попередив Веліян, — За зовнішньою легкістю та сміхом кожна русалка приховує трагедію своєї загибелі й не упускає можливості помститися за неї. А кому, то їй неважливо. Дівчат топлять, аби не були занадто живими, а хлопців — бо переносять на кожного з нас образу на того, хто довів. 

У мене по шкірі пройшовся мороз. Зрозуміло, що навіть люди знають, як дівчина стає русалкою, але ж так легко про це забути, коли бачиш їхні безтурботні веселощі й усміхнені обличчя. Серед русалок показалося товсте черево водяника, і я відвернулася. Слова Веліяна стали холодним душем на дитячий захват, який охопив мою душу. 

До самого гуртожитку мовчала. 

— Прийшли, — виголосив Веліян, я глянула на нього з нерозумінням.

— Це ж два величезних дерева, а не будівлі гуртожитків. 

— Все вірно, — хлопець широко посміхнувся, кинув швидкий погляд на Валерія, — Тут сконцентрувалося багато магії. Дивись, — Веліян обернувся до дерев, — Дід Макар, — гукнув він, — Де сховався? Приймай нову мешканку!

Спочатку нічого не відбувалося, аж раптом здалося, що густе переплетене коріння, яке виступало на поверхню, ворухнулося. Один з коренів розпростався й виявився низеньким дідком, частково вкритим корою. Довге сиве волосся нагадувало суху плетучу траву, сива борода як мох. Глибоко посаджені вицвілі очі повільно оглядали нас. 

— А, це ти, — проскрипів дідок, — Вічно від вас, літніх духів, спокою немає. Все ходите тут, швендяєте туди-сюди, на місці не сидиться. А це у нас хто? — дідок глянув на мене, — А, ще одна відьма. Наче мало вас тут. Бубните свої закляття, спати заважаєте постійно. Хто з тобою? 

— Я Валерій з роду Чорнокрилих, — у мене відпала щелепа, бо вперше за життя побачила, щоб мій фамільяр перед кимось склонився. А він це зробив, приклавши руку до серця, — Вітаю тебе, лісовику. Я охоронець цієї юної відьми, обіцяю, що особисто буду слідкувати за дисціпліною моєї підопічної. 

Дідок явно зрадів шанобливому ставленню, кора пішла хвилями, щоки старого надулися від важності. В очицях засвітився вогник.

— Оце добре, — проскрипів він, — Оце схвалюю. Якби у кожної відьми був тямущий фамільяр, мені було б менше клопоту з цими стрекозами.

— Згоден. Вибач, лісовику, але часу все менше, сонце сідає, — нарешті я й сама звернула увагу на те, що воно вже хилиться до горизонту, — Церемонія скоро почнеться, Владиславі не можна запізнюватися. 

— Звісно, — дідок заметушився, — Порядок і дисципліна то головне. Чого став? — прикрикнув він на Веліяна, — Брись звідси, це дівочий гуртожиток. Ууу, шалапут. Не пущу! — тут дід глянув на Валерія, — Вибач, але й тебе не пущу, принаймні поки ти у формі людини. Не дозволено.

— Звісно, — фамільяр не сперечався, обернувся до мене, — Іди готуйся, Славка. Я полечу до твоєї матері, але клич, якщо знадоблюся. Не бійся нічого.

Я кивнула, ховаючи те, як хвилююся. Та й страшнувато, що гріха таїти. Нехай я відьма по народженню, але в магічний світ потрапила вперше, і реагую як звичайна людина. Зі знайомого та звичного тільки фамільяр, а все інше... Брр. Мурашки по тілу стадами бігають.