Глава 63

Влад трохи окріп, тортури припинилися, але моральний стан князя бажав кращого. Сидячи на стільці в кімнаті, Влад глянув у зеркало і не взнав себе. Перед ним була радше мавпа, а ніж людина. Зароще тіло і волосся, скривлена спина, вся в шрамах. 

Влад відкрив шухлядку, і знайшов там ножиці. Взявши їх в руки, князь почав нещадно зрізати заплутане волосся. Гостре лезо порізало йому вухо, але і біль не спинила чоловіка, він зрізав все, залишивши лишень сантиметр від корню.

—Так краще. -пробубнів собі під ніс Влад.

Александрель з грошима папи найняв ще людей, вдодачу своєї п'ятитисячної армії.

І знову бій. Радо мав в своєму розпорядженні близько двохтисяч яничар, аби їх стало більше, він терміново відправив листа султану. Новий князь зачинився в палаці столиці. 

Коли Влад йшов додому, люди в страху зачинялися в будинках, ховаючи він чоловіка своїх дітей і скотину. 

Плітки створення Алексендрелем тепер грали проти нього. Народ відмовлявся співпрацювати з Владом, вони боялися, що той, збожеволівши віддасть наказ їх вбити. Серед народу почали ходити різні слова, про кровожерливого князя Влада, який п'є людську кров, насолоджується стратами. А жорсткий режим при правлінні князя, тільки підтверджував їхні слова.

На третій день. Найомні вбивці Венгрії досягли столиці, вони взяли палац в облогу. Панікуючи Радо зібравши останки своїх людей, вирішив вийти, розуміючи що допомога все рівно не встигне дійти.

І знову бій двох братів. Перший раз Влад пожалів Радо, але в цей раз, його головною метою, були діти. Якщо вже не він, то його син буде правити Валахією.

Влад завдавав удару один з одним. Радо пихтів, тяжко дихаючи, хоч той і навчався бою в найкращих яничарів султана, його сильною стороною радше була дипломатія і переговори.

—Сьогодні ти помреш, Радо. 

—Я твій брат. -намагався охолодити запал законного князя принц.

Влад засміявся і ударив того ногою підтих, Радо впав, його злякані очі лишень розпалили князя. Мов вовк, Влад загнав зайця в свої сітки.

Княжич почав відповзати назад, намагаючись схопити меч. Але Влад підходив до нього, ближче, і ближче. 

—Ти підлий, в тобі немає честі, Радо. Прийми хоча б смерть мужньо. -повільно проказав князь і пронизав його тіло.  

Княжич всхрипнув. Лишень тепер Влад начебто вийшов зі сну. Раптово на його плечі впав цілий світ, стало важко стояти. Він дістав меч з тіла покійника і обперся на його ручку.

—Чорт би тебе забрав, Радо. Гори в Аду, і я разом з тобою. -тихо проказав Влад і підняв корону, котра спала з голови княжича і надів на себе. 

Всі товариші вклонилися йому.

—Я знову ваш князь. -гордовито проказав чоловік. Але не встиг він обернутися, як через його груди пройшло гостре лезо. 

—Князь! -почулися крики Велі. Але Влад уже не чув їх. Він повільно осів. За його спиною стояв Лютер.

Влад усміхнувся.

—Я мав це зробити, ви стали безжальним чудовиськом. -останнє, що почув Влад були слова, здавалося б покірного і близького приятеля.

Князь закрив очі. Віки стали тяжким, останній раз його грудна клітка здригнулась і роздроблене серце спинилось.

Перед ним було тепле, світле місце. Здавалось казкова галявина, в повітрі був солодкий запах м'яти і меліси.

Він опустив очі до низу і подивився на свої руки. Вони були молодими. І сам він більше не відчував болі, він знову став молодим.

—Владе..-почувся ніжний голос жінки. 

—Марія? -чоловік усміхнувся і повернувся на звук.

Перед ним була тиха річка, посеред якої плила невеличка лодка. На дерев'яному судні, в білій довгій сукні сиділа жінка. 

—Іди до мене. Я чекала тебе. -на її устах з'явилися легка, знайома посмішка.

Волосся молодої дівчини було прикрашене вінком. Жовто-зелені кольори, засліпили йому очі. Чоловік поморщився. 

Марія нічого не сказала, лишень скинула зі своєї голови квіти. І вмить вінок розкинувся по воді, утворивши невеличкий місток. Влад став на нього, і упевненим кроком підійшов до неї. 

Марія обережно провела рукою по його щоці. 

—Ми знову молоді? -здивовано спитав він.

—Ми завжди будемо такими. Завжди разом. -спокійно відказала вона і подала йому весла.

—І куди ж я маю веслувати? 

—В наступне життя, Владе...-доторкновшись до теплої води ніжно сказала дівчина.