Глава 62

—Я не дам згоди на цей шлюб. -злегка гримнув Влад, якби було більше сил, він би врізав Алексендрелю.

—Неспіши відмовлятися. Ви знайомі з Лідією давно,цей брак вигідний для обох сторін.

—Я немаю нічого проти Лідії, але в мене вже була дружила, і крім Марії більше я не хочу жодної жінки! Якщо ти хочеш дати мені волю, в тебе явно вагома причина. Для чого я вам потрібен, Алексендрель?

—Питання тут задаю я, -різко підійшов ближче до нього чоловік. —Ти одружишся з Лідією. Крапка.   

—Он як, -усміхнувся Влад. —Не смій грати зі мною, я Влад Дракула, і я сам приймаю рішення. -різкий прилив сил, допоміг князю встати, не дивлячись на двох охоронців і зрівнятися обличчям з королем.  

Алексендрель зробив маленький, повільний крок назад, побоюючись Влада і поклав руку на ножни меча. 

—Чого ви хочете? 

—Радо не підходить на роль правителя, османи хочуть посилити свій вплив на країни заходу. -з меншим говором відповів король.

—Так я і знав. Як тільки у вас з'явилися проблеми, ви згадали про мене. І з якого б дива мені допомагати вам.

—Аби помститися туркам і крім того.. твої діти живі, в полоні у Мехмеда. 

—Що? Це правда? 

—Так, ти можеш допомогти їм, але для цього ти маєш знову сісти на престол. І я пропоную тобі нашу..допомогу. 

—Моїх людей мають негайно випустити, Алексендрель. І тоді, можливо я подумаю над новою війною. Ти сам винен, в тому що Радо на престолі, ти зрадив мене і заточив тут.

—Були листи з підтвердженням твоєї зради.

—Не бреши!-шипнув Влад, і розпрямився, відчувши, що солдати тримаючі його, злегка розслабили хватку. 

Алексендрель промовчав. 

—Я згоден вигнати Османів з Карпат, але без шлюбу з Лідією, в ньому немає потреби. 

—Ти..Як ти смієш диктувати свої умови. -фиркнув король, нарешті оговтавшись від такого нахабства.

—Тому що інакше, ти сам поведеш своє військо в бій. І повір, після знайомства з Османськими солдатами, від тебе не залишиться нічого. 

—Я не слабак.

—Не слабак, але Османи тобі не позубах. Ти і сам це розумієш, тому і чекаєш поки я сам зроблю всю брудну роботу. 

Алексендрель знову промовчав і сів на трон махнувши рукою.

—Добре. Якщо вже ти так не хочеш скріпити наший союз, то поїдеш без дружини. 

Влад опустив голову, задумався. І оце новий правитель вибраний вегерською владою? Ним навіть маніпулювати простіше, навідміну від його попередників.

—Відведіть його і тих людей в баню, дайте чистий одяг, і нагодуйте.-наказав Алексендрель охороні, ті кивнули. —Через тиждень ви виїжджає до Валахії. -майже урочисто проказав король і махнув рукою, бажаючи скоріше залишитися самому.

                                                * * *

В Стамбулі було не спокійно, Ілона збирала речі, поспіхом закидуючи пару дитячих сукенок в кошик.

—Мамо,-потерла очі маленька Марія і потягнулась.

Стамбул спав лагідним сном, вологий і сирий туман накрив домінки жителів, а Ілона збиралась втікати, прихопивши з собою дворічну доньку. 

—Маріє, все добре, серденько. 

Жінка провела рукою по щоці дівчинки і поклала вуста на її лобик. 

—Ви впевнені, що він буде чекати вас вже сьогодні? Ви розумієте що буде з нами через вашу втечу.

—Джакомо пообіцяв все влаштувати, він забере нас. Ти ж нікому, нічого не збовкнула, Хелено?

—Я пообіцяла що буду мовчати, але це фактично самогубство.

—Тихше, нелякай Марію.

—Я не боюсь, мама. -пробубніла дівчинка.

—Смілива як твоя бабуся. -Ілона посміхнулася і повернулась до вікна. —Люди кричать, щось сталось, Хелена. 

—Горить мечеть, принцесо.

Ілона дивилась в вікно декілька секунд, а після схопилась.

—Час, час діяти, забираймось, Хелено.-рішуче проказала дівчина.

Обережно взявши на руки заспану дитину Ілона побігла на вихід для служниць, а за нею і Хелена, яка в останню мить вирішила втікати разом з нею.

Джакомо не збрехав, охорони не було, мабуть всі кинулися допомагати служителям вгомонити полум'я.

Обійшовши залишок охорони, і проїхавши на повозі, серед темних вулиць, їх спинило декілька чоловіків. 

—Що везете на повозі?

Серце Ілони стислося, вона защепила кінчик язика зубами, і притиснула до себе Марію, натягнувши плащ посильніше, аби її обличчя точно не впізнали. Аби не підвести свою рятувальницю, Хелейна повторила її дії.

Джакомо на такий випадок вирішив перестрахуватися, а тому знайшов чоловіка, який вільно розмовляв турецькою мовою, хоч і з акцентом.

—Ми торговці, продавали тканину, а тепер їдемо додому. Там лишень жінки сидять і дитина. 

—Ми маємо оглянути вас.  

—Ми дуже спішимо, корабель ось-ось відпливе. 

—Це не наша проблема, -фиркнув у відповідь охоронець. 

Ілона злегка вщепнула доньку за руку. Дівчинка з просоння скривилась і почала плакати. 

—Дитина зголодніла і плаче, пропустіть нас будь ласка. -втрутився у розмову Джакомо, сказавши це на ломаному турецькому, так що чоловіки ледве дібрали його слова. 

—Добре, їдьте, -махнув рукою один охоронець. 

—О, дякую вам. -найманий чоловік протягнув охоронцеві вино.

—Це не обов'язково.  

—Це за вашу доброту,-усміхнувся він і повів коней далі.