Глава 61

Перемігши турків, Влад прийняв рішення негайно їхати в Венгрію, аби забезпечити людей їжею. Супроводи князя вирішили Андрей, якого найбільше хвилювала доля народу. І Велі, котрий дав обіцянку захищати сім'ю князя. Разом вони продолали довгий шлях. 

Алексендрель, який отримав гроші Папи, думав, що йому сказати Владу, про приїзд князя Валахії йому сповістили відразу як тільки вони перейшли кордон. 

Негайно скликавши вірних собі людей в Трансільванії, новоспечений король поставив перед ними непросту задачу. Як підставити Влада, аби Папа вважав його злочинцем. 

Ні грошей, ні війська у короля не було, і що робити тепер, він не знав. Якщо Влад дізнається про все і сповістить, то підпише йому смертний вирок. 

—Що ви думаєте панове? -задав питання радникам Алексендрель.

—Ви пам'ятаєте ту історію з послами? Влада вже давно вважають десподом, треба лишень поширити чутки, і народ зробить все за нас. Все просто, скажіть що ви самі відбили напад турків, припишіть його заслуги собі. -проказав сміливу ідею Павло, як вірний пес короля.

—А що робити з Владом?

—Йому знайдеться місце в трансільванській темниці. 

Алексендрель посміхнувся, задумався.

—Підготуйте листа, буцімто Влад листувався з султаном.-піднімаючись з-за столу віддав наказ король. 

—А печатка?

—Зробіть копію, начхати, ніхто не буде розглядати той лист. Папі головне результат, а на цього простяка нищої віри, йому буде все рівно. Папа ніколи не визнає православного на престолі.

Боярин піджав губи, і вклонився королю.

—Буде так, як ви накажете.

–Можеш іти, Павло.

План Алексендреля був не поганим, за декілька днів він написав папі, надавши тому, докази зради князя. А тому, коли Влад зі своїми людьми прибув до Трансільванії охорона схопила валаських посланців.  

—Що ви робите?-пручаючись і намагаючись оголити меч закричав Влад, але охорона, попереджена про силу Влада, сильніше скрутила його і забрала зброю.

—Ви звинувачуєтеся в зраді, князь Влад Дракула. Король віддав наказ кинути вас до темниці.

—Це підстава! -вириваючи руки крикнув він. До нього відразу підійшов ще один охоронець і завдав удару під діафрагму, Влад закашлявся від болю, віддаючого в груди і легені. Він осів, зрозумівши, що все скінчено.

—Ви ще пошкодуєте про це, -було намагався допомогти князю Велі, але того швидко заткнули, ударивши залізом в щоку. Велі вскрикнув, поморщився, відчув на язиці знайомий смак заліза, удар був сильний. Воїн втратив один зуб, виплюнувши його разом з червоною слиною. 

Обидва чоловіки притихли, чого не скажеш про Андрея. Молода кров воєводи не бажала здаватися, він робив викиди вперед, намагаючись вирвати руки, роздираючи свою сорочку. 

—Заспокойся, інакше..-схопившись за розгу крикнув тільки прийшовший Павло.

—Мені плювати, бий скільки хочеш, народу зараз гірше. Ми прийшли просити про допомогу.

—Зі зрадниками справи не ведуться. -зло усміхнувся той. Андрей поморщився, ситуація була противна. Всі знали про те, що їх підставили, і все рівно виконували накази цього невігласа Алексендреля.

—Ти знаєш що це не правда! -ще дужче крикнув Андрей, і таки вирвав руку, схопивши слугу за шию і міцно стиснув пальці на теплій шкірі. Павло штовхнув його в бік, закашлявся.

—Сволота, -сплюнувши, злегка усміхнувся він, і простягнув воєводу Влада розгою по спині. Андрей стиснув зуби, вени на його обличчі почали проявлятися і злегка набухли синім кольором.

—А що, боляче? Буде ще больніше, -крикнув він і огрів його ще 5 разів, не даючи передихнути. На спині молодого чоловіка залишилися сліди, губи зрадливо дрогнули, а очі почервоніли.

—Міцна таки яблуня, скільки спин уже огріла за свій вік. -поставивши палицю на місце, Павло махнув рукою, віддавши наказ підопічним, відвести князя і його радників до в'язниці. 

Скільки часу пройшло Влад не знав. Місяць, два, рік? Дні тягнулися однаково, допомоги не було, відчаявшись Влад майже згодився визнати свою провину. Але осікав себе, закусуючи язик. Жорсткі вибивання зізнання не пройшли даром, Влад почав відчувати ниючий біль і втому в усьому тілі. Князю не було чим обробляти поранену шкіру , він міг тільки натертися землею, аби свіжі рани не кровили. 

В один захмарений день, коли сонце лишень освітило Рим, Папі надійшла звістка, турки знову готуються до нападу. Після такого зникнення Влада, народ знову залишився без правителя, до влади тим часово був обраний Радо, за красиве обличчя і вишукані манери, валаського принца, а вже князя, прозвали Радо Красивий.  

Правління Радо стало для людей гірше попереднього. Православні церкви вирішили не палити, а зробити з них мечеті. Народ заставляли приймати іслам.

Через страх перед Османами, Папа добре роздумуючи згадав Влада, і відправив термінового листа Алексендрелю. 

Король Трансільванії негайно прочитав послання, і наказав привести до себе князя.

Коли привели Влада, Алексендрель відвернувся, і скривив ніс.

—Не приємно бачити мене таким? -засміявся Влад.

—Від тебе тхне. -відразливо проказав правитель. —Я не просто так тебе покликав.

—Якщо чекаєте моїх зізнань..-почав було говорити Влад, але Алексендрель його спинив.

—В цьому більше немає необхідності, знайшлися..нові докази твоєї невинуватості. 

Влад подивився на нього, спочатку здивованим, а потім хмикнув і відвернув обличчя в сторону.

—І заради цього ви мучали мене стільки днів? 

—Я не хочу слухати твоїх нарікань. -закотив очі Алексендрель. —В Валахії тепер новий князь, твій брат, Радо.

—Вже здогадався, османи потрапили в саме серце моєї країни.

—Я пропоную тобі повернути престол, я дам тобі армію, гроші, але..

—Але?

—Ти маєш одружитися з Лідією.