Глава 59. Перемога або смерть

Влад стояв в невеличкому шатрі. Його меч блищав, гостра волоська сталь витримає багато ударів на полі бою.

—Ці обладунки належали ще вашому батьку, князь-сказав Велі, протягаючи руку з шоломом другові.

—Мій батько пав не справедливою жертвою бояр, а разом і з ним брат. Тепер і я падаю, але не від них, а від турків. Хоча, я і впевнений що серед нас немає зрадників.

—Чому ви так думаєте?

—Бо всіх своїх ворогів я вбив. Нежаліючи нікого. Бояри пали моєю першою жертвою. Я винищив 15 румунських родів, не залишивши ні одного спадкоємника їх родів. Потім видав жорсткі укази простим людям. Я був впевнений, що це допоможе нам піднятися з колін. А тепер, я ні в чому не впевнений, Велі. -чесно повідомив Влад.

—Ви виграєте битву, князь. Турки падуть і повернуться на свою землю.

—Сподіваюся на це,- натягуючи міцний, красивий шолом відказав Влад.

Головний убір война мав знак на лобовій частині. На сріблі був випечений дракон. При правлінні Влада ll, під час надання клятви, дракон і став символом їхнього роду. Дракон:Пожираючий свій хвіст. Так і було, весь їх рід почав вимирати, по провині один одного. Якщо Влад не поверне дітей, він стане останнім представником свого роду. Тому що, Раду навряд чи дасть спадкоємців, про його нетрадиційну орієнтацію знали всі.

Влад зітхнув і покинув намет.
                                                                             ***
Знову бій. На вулиці загриміло, а блискавки освітлювали їх шлях. Вони спустилися вниз до селища. Влад подав знак рукою, треба спинитися.

План спрацював, їх зустрів все той же хлопчина, і подав умовний сигнал, відворивши спів солов'я устами.

Влад завмер, задумався. Якщо це підстава, то багато людей помре, по його вині. Чи можна довіряти хлопчині? Явних синяків у нього не було, але хто знає, що відбувається в юній, довірливій голові.

—Вийде частина. Інші поки залишаться тут, на випадок підстави, ви негайно збираєтесь і йдете, чув мене Андрей?

—Так, князю. -стримано відповів воєвода, відвівши очі на селище.

Оточивши селище, близько п'яти тисяч, найкращих войнів Влада почали атаку.

В грозу місцеві люди, були вдома, не висовуючи носу з будинку. Турки згуртувалися, захопивши розкішний дім голови поселення, витягнувши з людських погребів п'янкі меда, і вино, яничари влаштували п'янку. Войни хотіли відволіктися і розвіятисч. І навіть без снодійного, були як безвільні хробаки. А під дією ліків, всі воєначальники спали, залишивши отару без наглядача.

Войни валаського князя вдарили вміло, загнавши яничар в смертельну пастку.

—На нас напали, вставайте!-почувся крик одного з рабів султана. Влад усміхнувся про себе, занадто пізно.

Яничари кинулись в зброд, під дією снодійних їх хитало, вони ледве перебирали ногами, біжучи аби в яку сторону.

—Геогре, повідом решті, нехай проходяться по будинкам і добре зачистять територію.

Георг мовчки кивнув, повертаючись назад. Через мокрий ґрунт дорогу розмило, ледве не підвернувши ногу, чоловік таки дійшов до воєводи, розповівши Андрею про наказ Влада.

В будинку голови був переполох. Сонний, зморений Яхья потер очі, почувши крики на вулиці. Повільно командувач турецької армії пошкандибав до вікна, аби глянути врешті, що там відбувається.

—Що за чорт. -прошипів чоловік, ударивши рукою об стіну. —Прокляте дитя сатани.

Вже завтра, вони мали відправитися в Стамбул, а тепер що? Армія має померти просто так?

Яхья стиснув зуби прошипівши:
—Якщо вже помру, то і тебе з собою заберу.

Схопивши меч, яничар вибіг на вулицю.

—Влад Дракула! -з силою крикнув чоловік, заволікшись увагою свого ймовірного суперника.

—Яхья бей, яка зустріч, я думав ти вже давно помер. -розрубивши голову нападаючого яничара проказав Влад.

—Ти вже не той нажаханий хлопчик, яким був. -підходячи ближче до чоловіка обережно проказав головнокомандувач, —Правду кажуть, ти змінився Влад, зайняв не той бік, ти помилився і пощади більше не буде.

Влад холоднокровно переступив через труп щойно вбитого хлопчини.

—Я вибрав правильну сторону, Яхья бей.

—Жалію що саморучно навчив тебе тримати меч. А ці лати, викопаний твій батько, ти такий же дурний як він.

—Захищайся,- відказав Влад, направивши меч на чоловіка. Замість порожніх слів, князь віддав перевагу почати бій.

Князь розмахнувся, ударив декілька разів в груднину суперника мечем, проте Яхья спритно ухилився.

—Не вийде, Влад, ти слабий, я сильніший, у мене більше досвіду-нахабно усміхнувся паша, розмахнув мечем, намагаючись потрапити в шию учня. Влад злегка відпригнув назад, недавши йому отримати перемогу.

—Не будь таким самонадіянним Яхья.

—Я лишень перелічую факти, хлопча. - закотивши очі, відкав він і стиснув зуби.

Знову яничар завдав удару, блискуче лезо промайнуло в сантиметрах від Влада змусивши його серце злегка здригнутися, але неудачний удар, ще більше розпалив його азарт. Влад жадав перемоги і він її отримає.

Блискавка опалила вулицю білим світлом. Холодні краплі від яких проходив мороз по шкірі, змусили князя поморщитися.

Бій продовжився. Нарешті лезо князя досягло своєї цілі, гаряче залізо спочатку потрапило в руку суперника. Яхья глухо застогнав і відсякнув назад.

Самовпевненість война султана зникла, кров скотилась по його рубасі.

Влад швидко встромив меч в груднину паши, ймовірно потрапивши в серце.

—Ось і все, ти програв Яхья.

Очі война від страху збільшилися, налилися кров'ю. Губи покриті кірочками стали червоними, а з уст сбігла тоненька струйка. Ще тепле тіло упало на землю, під ноги князя.

Влад байдуже зробив крок назад і підняв очі догори, гроза змінилась дрібним дощем, скоро кінець. Валахія нарешті стане вільною.