Глава 58

Князь сів і почав писати лист.

—Князю, -звернувся до нього новий, зовсім нещодавно призначений воєвода.

—Слухаю.

—Ми зможемо повернути спадкоємця.

—Я знаю, Андрей. Я неодмінно поверну дітей додому. Сьогодні все має вирішиться, ми відженемо османів на їхні землі.

—Там наші люди.

—Якщо ми не подолаєму цю напасть, то їх все одно чекає смерть від рук войнів шайтана. Вони не зможуть засіяти поля.

—Їх немає чим засіювати, зерна немає, грошей у народа теж немає! Туркі винесли все, навіть хрести переплавили.

—Папа нам допоможе.

—Це марні надії, ви маєте поїхати в Трансільванію і самі, особисто домовитися і підписати договір з Алексендрелем. Якщо він не допоможе нам то народ помре.

—Народу потрібна перемога, -відказав Влад.

Від впертості свого князя Андрей почав злитися, ярість спалахнула на його обличчі. Він почав говорити швидше, а шия почервонішала.

—Народу потрібна їжа! Ви не можете сказати дитині:Почекай, я зараз напишу комусь і буду чекати з тиждень на відповідь. Їжа треба зараз, ваша тактика випаленої землі, це прости Господи, найжахливіше рішення. Ми помремо раніше, ніж нас переб'ють самі турки!

Влад насупився, підскочив і за секунду опинився біля нього.

—Ти пропонуєш мені кинути своїх войнів, і залишити турків тут, а самому їхати в повну невідомість?! Чи розумієш ти, який це ризик?! Якщо мене уб'ють хто буде на престолі?! Ти?!

—Я..що ви князю, я і в думках такого немав. Але люди на грані вимирання. Ми маємо щось робити.

—Як тільки турки покинуть мою землю, я відправлюсь в Трансільванію і постараюсь налагодити поставки їжі, якщо треба буде, візьму в борг. Я не дурак, але без провіанту турки виздихають в любому випадку. Іншого виходу просто не було. Люди і так не отримали б те зерно, його б з'їла багатотисячна армія Мехмеда.

—Вибачте мою не стриманність, -вже спокійніше відповів Андрей, зробивши крок назад.

—Я не менше вас хвилююсь за свій народ. Чим швидше турки підуть звідси, тим швидше ми зможемо знову заключити договори. А відтак, слухайте уважно. Треба щоб хтось з села підмішав османам в їжу снодійні трави. Ми вторгнемося швидко, відіб'ємо знову чималий об'єм армії. Виживші неодмінно будуть тікати, тому на світанку, ми маємо відбивати невеликі загони. Якщо все піде добре, вже завтра ми зможемо перемогти.

—Але, хто піде в село?

—Є добровольці?

Войни мовчали, вірогідно задумуючись кого б краще відіслати в поселення.

—Давайте, піду я -визвався коваль.

—Ти занадто габаритний, Георге. -відказав князь.

—Тоді я, -почувся голос молодого хлопчини. —Я готовий, князь, я зможу підлити їм снодійне, і мене наврядчи хтось помітить.

—Ні, ти ще занадто юний. -знову намагався відказати Влад. —Крім того, це дуже відповідально, і небезпечно.

—Я готовий віддати життя за Валахію.

—Якби прикро це не було, але хлопчина має рацію, він найкращий кандидат. -втрутився в обговорення Андрей.

Влад знову задумався, з одного боку, перед ним була, ще дитина, він може легко попастися і його стратять, або ж в гіршому випадку, будуть допитувати, доки він не зізнається де їхній табір. З іншого боку, хлопчина і справді буде менш помітним, ніж здоровий вояка і шансів на успіх буде більше.

—Добре, підеш ти, але будь обережним, на тобі надія Валахії. Знахарь приготує відвар, підеш ближче до вечора. Зазвичай в цей час у армії противника перепочинок. Перед вечерею опоїш їх.

Хлопчина вклонився, посміхнувшись.

—Я не підведу ваших очікувань.

—Дуже сподіваюсь на це.
Опустивши очі на папери Влад почав думати, лучники мають охопити селище з гори, спускатися до низу для них небезпечно. З іншого боку, з ближчої відстані, є більша вірогідність потрапити в ціль без промаху. Карпати знову мають допомогти їм, закривши людей своїми дубами і ялицями. Влад хотів аби в цій битві постраждало як найменше людей. Снодійне це добре, але треба продумати, що робити в тому випадку, якщо хлопчину схоплять.

Обговорюючи з солдатами справу, князь не помітив, як швидко збіг час. Яскраво-помаранчеве сонце, сіло за горизонт, поступившись місцем блідноликому пану місяцю. День доходить кінця, наступає довга карпатська ніч. Для когось ранок вже не настане, а для когось почнеться нове життя. Підтвердженням думок князя став вітер, який подихав з-за гори, і приніс з собою свіжість. 

Була не була, пора йти. Останній прямий двобій, який покаже, хто буде переможцем.