Глава 56

Темна ніч оповила Карпати. Як і передбачав Влад, яничари заснули міцним сном. Втомлені і підбиті вояки, лягли відпочити, це ідеальний момент аби розправитися з ними і відправити їхні душі до "Аллаха".

Тактика бою була простою, різати всіх без розбірку, при цьому закутатись в звірину шкіру. В цій метушні османські войни точно не зуміють побачити в густій траві навчених четвероногих сірих тварин, з гострими як лезо зубами, охочеми до крові. Кого не вб'ють на полі бою, спіткає участь гірше меча.. Саме так Влад вирішив налякати турків, прикинутися нечистою силою, перевертнями. Карпати завжди славилися своєю містичністю, а скелясті схили і високий тиск допомагали швидше знищити ворога.

Набіг стався швидко, адреналін вдарив в голову князя. Він хапав османських шайтанів і піднімав в повітря, притискаючи їхні голови до гострих віток старого дуба.

Крики, невпевнені в своїй перемозі, перелякані турецькі войни, тікали, відступаючи нижче по річці. Але і там на них очікувала небезпека, сміливі лучники запускали стріли одна за одною, не даючи їм шансу.

Влад повернув голову в сторону лісу. Вовки тягли чиєсь змертвіле, синє тіло, роздираючи нещасного на дрібні шматки.

Не очікуваний удар в обличчя відволік князя і не встиг він прийти в себе, як ворожий пес простягнув праву руку вперед і вдарив його двома пальцями в очі . Влад охнув, на мить залишившись без зору. На очах виступили сльози, захисна реакція зорового апарату. Зараз він бачив лише червоні і чорні плями.

Зазвенів метал, князь відчував небезпеку і зібравши всю волю в кулак, Влад, буквально змусив себе відкрити очі. Червона струйка бігла по щокам, - його власна кров від удару. Крім того перед ним все і досі було в чорних противних п'ятнах.

Влад зробив крок назад і дотиком руки, повільно перебираючи пальцями, дістав меч з ножн.

Ворог не зміг виколоти йому очі, але пошкодження було досить серйозним.

Чоловік бачучи, що Влад не збирається залишати цей підлий вчинок без відповіді почав і сам повільно відступати назад, ледь не впавши, перечепившись об старий пеньок. На його велике щастя, через мартві тіла, князю було важко пересуватися, і його рухи займали деякий час. Це дало можливість компанії турків, що налічувала у собі 15-20 чоловік, зійтися разом в одне коло і охопити правителя з чотирьох сторін.

Князь невдоволений такими поганими змінами ситуації не в свій бік, обурливо хмикнув.

—Мій князю,- почувся злегка хриплий голос Георге, того чоловіка, що він зустрів у кузні раніше. Він йшов на допомогу своєму правителю, міцно охопивши ручку важкого молота.

Ударивши яничара зброєю і розчавивши йому череп, коваль підійшов ближче.

—Ти вчасно. -злегка змучено проказав Влад.

Роздався грім, на чистому небі. Всі глянули до гори, починало світати..

—Відступаємо, -прокричав Влад.

Войни князя почали відходити назад в ліс. Яничари звірившись в свою перемогу, намагалися не пускати нікого з поля бою.

Шпага била об шпагу. Влад разом з Георгом і невекою купкою охорони відходили назад.

Нічна атака закінчилась. Вовки оскаливши зуби вийшли вперед Влада і заричали на войнів султана.

—Досить, хлопчики, ми ідемо. -вдоволено проказав князь, роззирнувшись навколо і побачивши що за одну ніч, вони перебили майже половину армії "великого хана".

—Не випускайте його, -крикнув замісники командувача. Але втомлені яничари, що ще немали практики в справжній війні, дали князю піти і впали на землю немаючи сил продовжувати боротьбу.

Тим часом Стамбул.

Потрапивши до імперії, Ілона дивилась в вікно карети, картинка за картинкою, пейзаж за пейзажем. Тепер перед ними був Базар, де продавали рабів з усіх куточків світу. Зараз в їх рядах з'являлися знайомі обличчя. Румунські, змучені діти, притискалися одне до одного. Серце стиснулось, Ілона глянула на доньку і обережно прикрила маля покривальцем, притиснувши до грудей.

—Марія, дівчинка моя. -провела рукою по її прекрасному і ніжному обличчі.

Карета різко спинилась, дівчина охнула, злегка вдарившись спиною о стінку.

—Що відбувається? -обережно виглянувши запитала.

—Хазяїн спинився, аби поговорити з торговцем.

—То спиняйте коней обережніше, в кареті дитина. -прогарчала Ілона, закотивши очі і знову сіла. Перспектива стояти тут, зовсім близько до цих вже з малолітства скалічених дітей, не гріла, не через гидливість, а через те, що серце буде боліти від зайвих зараз думок.

Ілона болісно зітхнула і заплющила очі. Додому, до мами..

Тишину порушив крик, дівчина зіжмурилась, притиснувши до себе доньку, роблячи легкі коливальні рухи руками, аби та не почала плакати.

Знову крик, а за ним і різкий, рвучий звук батога, що розрізає і плюндрує смугляву шкіру, здавалося пройшовся по всій площі. Голос належав молодому хлопцю.

—Чи ти, вош на шерсті собаки, не розумієш що я тобі кажу?! -кричав майже не своїм голосом продавець люцьких тіл і душ. —Говори зі мною на нормальній мові!

—Я не знаю мови ворогів. -відчайдушно прокричав хлопець.

"Дурень, от дурень "-промайнуло в голові Ілони.

Краще змовчати, піти ворогу на зустріч, але вижити, ніж померти через свої переконання. Принаймні, так думала ще досить молода дівчина.

—Не знаєш? -замахнувся батогом хазяїн. Ілона злегка просунулась ближче до вікна, аби бачити що відбувається. Якби ж то вона знала яка картина відкриється її оку.

—Не знаю, -змучено проказав хлопець, сплюнувши пінисту, рожеву кров з губ.

Продавець знову вдарив його, на цей раз сильніше попереднього, залишивши глибоку рану на спині.

—Заспокойся, Яхья бей. -спокійно сказав Радо.

—О, це ви принце. - чемно вклонився той, негайно опустивши батіг на землю.

—Нащо б'єш хлопчика, якщо він не бажає розмовляти з нами на нашій мові?-повільно Радо підійшов до полоненого і провів пальцем по свіжому порізу на плечі.

Молодий чоловік стиснув зуби від болю, намагаючись стриматися, аби не приносити задоволення від болю своїм катам.

—А що ж мені ще з ним робити, мій пане?

—Все просто, - усміхнувся Радо і схопив полоненого за волосся.

Ілона зойкнула і відвернулась. Хлопець кричав,до поки його голова не опинилась в руці принца.

Радо підняв її догори, змусивши всіх звернути на нього увагу.

—І так буде з кожним, хто не захоче покоритися. У нас багато колів, вистачить на всіх. -голосно сказавши, Радо одягнув череп хлопця на велику, досить товсту палицю.

Марія почала плакати, Ілона опустила очі на дитину.

—О Господи, дай нам спасіння, захисти від лукавого. -прошепотіла юна княжна.