Глава 52

Валахія

Черговий сирий і сумний день. Марія, перебуваюча на останніх місяцях вагітності ходила замком.

Поведінка Влада цим вечором зовсім не сподобалась жінці, він був сам не свій, відразу закрився в кабінеті, не сказавши їй нічого.

Марія намагаючись відігнати бентежні думки, стала біля вікна склавши руки на животі.

Від'їзд Аслана сильно вдарив по ній. З того вечору пройшов місяць, але ніхто так і не надіслав їй звістку. Марія як покірна дружина попросила допомоги в чоловіка, аби той дізнався чи все з ними впорядку. Той завірив її, що все добре, а все ж серце не давало спокою.

—Пані, прийшли термінові звістки. -до неї підбігла захекана і в той же час перелякана Адель.

—Що трапилося, ти вся зблідла.

–Сюди рухається військо султана, князь уже готується, але зібрати військо за такий короткий термін буде складно. Збирайте речі, вам потрібно їхати в іншу резиденцію, столиця тепер не безпечна, вже зранку вони будуть тут.

Марія захвилювалася, на очі виступили сльзи.

— Як же так... - тихо проказала вона, притиснувши руку до сердця, десь в душі вона розуміла, цього і треба було чекати, але надія, що все обійдеться гріла її душу. А тепер...тепер їх чекала війна. —Але мій чоловік, я не можу кинути його одного! Я маю його побачити.

—Будь ласка, швидше збирайтесь. Князь зайнятий, він збирає воєвод, аби все обговорити.

—Сповісти Ілону, і збери Міхея. - зібравшись віддала наказ жінка.

—Як накажете, княгине, -служниця вклонилась і пішла.

Марія зайшла в спальню, підійшовши до шафи, взяла плащ і швидко надягла. На ньому був зображений дракон, фамільний символ сім'ї Влада. Подумати тільки, ще вчора вона пишалась цим могутнім і сильним звіром, а зараз? Зараз думки займало тільки одне, що буде, якщо її чоловіка не стане? Що чекає на неї та дітей?

В цю ніч Марія з дітьми покинули замок, відїхавши на 3 милі. Жінка виглянула з карети. Вони проїхали місток, замок на схилі був на диво не тронутий водою. Подвір'я вкрите не великим лісом. Високі башти, з червоною черепицею майоріли з далеку.

Марії допомогли вийти з карети, вона глянула до гори, замок віддавав холодом, коли була битва з Матьяшем, вона вже була тут, тут народився і Міхей. Марія притиснула сина до себе. Станеться, щось погане, піднявся вітер, і тривога почала ще більше наростати. Вітки дерев тряслися, не в силах протистояти потокам вітру. Княгиня відчула свою схожість з ними, вона теж залежить, тільки не від вітру, а від результату бою.

Ще гіршим став початок родів Ілони, яка ще хвилину тому почувалася добре, а тепер стояла з мокрою сукнею, перелякано дивлячись на неї.

—Адель приготуй кімнату, а ви несіть воду, -вказала слугам жінка.

                                                                       * * *

Ближче до третьої години приїхав Влад, рішення було однозначне, тримати удар будуть тут, поближче до гір.

На це рішення князя вплинуло декілька факторів:Перше, -в горах турки відчували себе гірше ніж на низинах, а друга, легше тікати в гори, де багато лазійок, чим бути відкритою мішенню в полі.

Влад вже пожалів, що відправив дітей з дружиною саме сюди, але ж інакшого виходу не було, да і до того ж, союзники мають допомогти їм.

А поки відходячи, Влад застосував техніку випаленої землі, суть якої полягала, у знищенні полів, і всього з'їсного. Ворог залишається ні з чим, їжи, води немає. Рано чи пізно вони подохнуть, як не від голоду і спраги, то хвороб, до яких їх організми були не пристосовані.

Чи була ця тактика хорошою для простих людей? Ні, багато кому тепер загрожувала голодна смерть, але на це закрили очі, головне відстояти країну, все інше потім.

Втомлений Влад увійшов в замок, Михей підійшов до нього.

—Батько, - обережно сказав він, не бажаючи потрапити під гарячу руку.

—Так сину, -напрочуд спокійно відповів він.

Заспокоївшись Міхея, обережно запитав, чому вони мають бути тут, але так і не отримавши зрозумілої відповіді стих, мовчки сівши на крісло перед каміном.

—Де мати?

—Там, з Ілоною, слуги теж там.

—Все добре?

—Я не знаю, мені нічого не сказали.

Влад промовчав, дочекавшись поки з кімнати вийде хтось. Служниця побачивши його вклонилась.

—Що там?

—В княжни почалися пологи вчора, княгиня там, покликати її?

—Ні, -зітхнув він і сів біля сина, дивлячись на вогонь.

—Що таке пологи? -не очікувано запитав малий.

—Народження дитини, -хмуро відповів князь.

—В Ілони буде дитина?

—Так, але це секрет, ти ж нікому не розповіси цього?

—Не розповім, -впевнено сказав хлопець.

—От і добре, я впевнений в тобі, не підведи мене, сину.

—Не підведу.

—Ти ж будеш оберігати маму і сестру?

—Але для цього є ти.

—Невідомо, що може статися зі мною. Пообіцяй мені, що подбаєш про них. -перевівши погляд з вогню на нього, проказав правитель.

—Обіцяю.

—Пам'ятай що означає обіцянка чоловіка. -заглянувши йому в очі суворо проказав Влад.

—Пам'ятаю.

—От і добре, мій хлопчику, от і добре. -провівши рукою по його шевелюрі схвально відповів князь.

За годину Ілона розродилась, привівши на світ безбрачне дитя. Марія першою прийняла дитину на руки, закутавши її в теплу ковдрочку.

—Мама, -втомлено прошепотіла Ілона.

—Так, мила. -сівши біля неї з дитиною на руках, з легкою посмішкою сказала Марія.

–Як він, впорядку?

—В тебе чарівна дівчинка, вона повністю здорова.

—Слава Господу, - з полегшенням сказала Ілона і стерла піт з обличчя.

–Відпочивай, я буду в сусідній кімнаті, хочеш залишу її з тобою.

—Так, хочу побути з нею, -посміхнулась дівчина і глянула на дитину.

Марія поклала дівчинку поряд з матір'ю і покинула кімнату, даючи їм час, перші години самі важливі для матері і дитини, після народження сина, жінка прекрасно розуміла цей чудесний стан. Коли тримаєш на руках своє дитя, серце вистрибує з грудей, а на душі стає тепло.