Глава 49

Перебінтувавши рану, лікар пішов.
За декілька хвилин увірвався Влад, на секунду оглянувши кімнату, чоловік підійшов до дочки.

—Ілоно, дівчинка моя, -обминувши Марію, він підійшов і сів поряд на постіль, обережно узявши руку дівчини. —Як вона?

—Пощастило що стріла не зачепила сухожилля, лікар сказав з гарним доглядом, вона швидко піде на поправку -відказала княгиня.

—Бідненька..-Тихо сказав і поцілував її руку.

—Хотіли убити мене, а не її, вона врятувала мене.- підійшовши ближче пошепки сказала жінка.

—Ту людину вже спіймали, вгадай хто це.

—Звідки мені знати? -відвернула обличчя і підняла плечи.

—Владислав, той якому ти вперше не дала втекти. Його стратять разом з сином.

—Я думала його стратили коли ти тільки посів престол.

—Я передумав страчувати його, хотів дізнатися хто йому допомагав, а він зараза втік через пару місяців. З того часу про нього навіть чути не було, я думав він уже давно помер. Більше я не припущуся такої помилки.

—Бідна моя дівчинка-провела по щоці Ілони жінка, —Маю для тебе новину.

—Я слухаю. -серйозно глянув на неї чоловік.

—Схоже ми скоро станемо дідусем і бабусею, Ілона вагітна..

В'язниця.

Владислав сидів на сирій підлозі. Кафтан який ще зранку був чистим, тепер став остаточно сірим. Він глянув в маленьке віконце, з міцними решітками. Місячний світ ледь потрапляв на підлогу, в камері ставало холодно..

Двері відчинилися і зайшла жінка 50 років. Зморщене обличчя, яке дивилось на нього з явною невагою опинилося зовсім поряд з ним.

—О, З'явилася - злегка веселим відказав він і піднявся на ноги. —Ти усе організувала?

—Навіщо ти потягнув туди нашого сина? -Майже криком проказала жінка, проігнорувавши поставлене запитання.

—Він повинен був допомогти мені, да і чому б ні, він як чоловік має бачити як треба позбавлятися своїх ворогів.

—О, так, побачив, тепер вас обох стратять!

—Про що ти?! Ти мала про все домовитися, дурна бабо! -крикнув і взяв її за хустину, нахиливши на себе.

—Дурак ти старий, тут інша стража, я заледве змогла упроситися пройти до тебе і Андрея. Вони не беруть золота. Думай що нам робити і пошвидше.

—Я не знаю що, ти ж на волі, придумай щось. -гаркнув він.

—Якщо мій син помре, ти не знайдеш порятунку, не в цьому світі, не в наступному. -відкинувши його руку, жінка втікла з камери.

Владислав знову опустився на підлогу.

—Не може цього бути, не може. Я не маю так померти, я все прорахував. -схрестивши руки на грудях почав говорити вслух він.

Смолоскип затушився, а холодний потік повітря пройшовся по плечам. Владислав зажмурив очі і врешті зрозумів.. йому кінець.

Наступний день.

На страту вели двох ув'язнених, важкі кайдани скували тіло і не давали вирватися, хоча, абидва розуміли, це немає ніякого сенсу, їх в ту ж хвилину схоплять і жорстоко покарають.

Марія сиділа біля Влада, їй було страшно, вона не хотіла бачити цього, кров, крики. Це все здавалось жахливим сном.

Ось вже виносять вирок:
–Ви покусилися на правлячу родину, в результаті звинувачені у державній зраді, у покарання вас спалять на багатті.

Народ переглянувся, покарання було занадто жорстоким, зазвичай таких вішали, або відсікали голову.

—Нічого у вас не вийде, сопляк - посміхнувся Владислав і подивився на Влада.

—Ти так впевнений у собі? -усміхнувся у відповідь князь.

До зрадника підійшли і одразу прив'язали до дерев'яного стовпа. Він чекав що дружина врятує його як і вперше, але жінка, стояла осторонь, не в силах зробити що не будь.

Площу заповнили крики...

Коли черга прийшла і до сина, мати не витримала і кинулася в ноги Владу, вартова стримувала її, щоб та не підходила настільки близько до правителя.

—Будь ласка, не вбивайте мого сина - почала благати вона. Але Влад був непорушним, його обличчя залишалося тим же холодним.

—Вони заслужили покарання -безбарвним голосом відповів.

—Мій чоловік у всьому винен, благаю, ми зникнемо з вашого життя, мій син не винен. Княгиню, прошу Вас! Ви теж мати, допоможіть мені, благаю, заради всіх святих.

Серце Марії стислося, вітер вдарив по обличчю, вона обережно і тихо мовила:
—Змилуйся над ним, прошу..

Але, перед тим як Влад відповів, хлопець сам вирівши як скінчиться його життя:

—Мамо, не принижуйся! -крикнув хлопець і відштовхнувши варту з розгону пригнув у вогнище, вся площа почула крики, які тривали декілька хвилин. Перед тим як обуглене тіло упало під ноги старої.

Тепер уже площу охопив гучний материнський крик

—Сину, мій сину, -сльози бриніли по зморщеному обличчю. Охорона абияк волокла її з площі. Жінка ж проклинала всіх.

—Я помщу вам, ненавиджу вас, ваші діти і ви самі помрете в муках, не пройде і року, як ви здохнете, проклинаю вас до 7 коліна, щоб народжуваличя одні виродки, щоб вмерали як щенята під забором, щоб весь рід ліг у могили! -Закінчивши свою промову, вона вирвалася і сама попрямувала на вихід з площі, тримати її ніхто не став.

Марії стало не по собі від її слів, вона тремтіла, і притискала руку до живота. А якщо справді так і буде, якщо всі їхні діти помруть?

Вставши жінка мовчки попрямувала в замок. Їй нічого не хотілося, вона будучи вагітною стала співучасником убивства дитини, так, хоч він і не був дитиною, але молодий хлопець, тільки починав життя. Марія не знала, чи був той винен, чи зробив так під впливом батька, але на душі було тяжко.   

—Прокляття -крикнула вона, як тільки залишилася в кімнаті одна. Хустка полетіла в сторону. Щоки стали теплими від сліз.

—О Господи, прости нас всіх, кров на моїх руках, -впавши перед іконою почала благати прощення. —Я благала залишити його живим, Господи, чому ти змусив мене відчути цей тягар, я не бажала його смерті..