Глава 47

Туреччина. За місяць після смерть Іштвана..

—Володарю, дійшли звістки, король Трансільванії таки мертвий, спадкоємців крім доньки Елізабет у нього не було, де вона не відомо. - насправді слуга прекрасно знав, хто винен в смерті короля, але робив вигляд, що нічого не знає. Як-то кажуть, мало знаєш, краще спиш.

Почувши про смерть Іштвана, Мехмед потер руки і задумався.

—І ще, ваша дочка... вона благополучно повернулася додому - швидко сказав головний візир, і зробив крок назад, побачивши різку переміну в обличчі султана.

Мехмед перевернув стіл.

—Дурна дівка! -випалив султан, а після сів на стільчик і задумався.

За декілька хвилин,врешті заспокоївшись, Мехмед усміхнувся і почав диктувати наказ:

—Збирай армію, досить, настав час покарати цих дурних дітей! Нема чого їм жити, ніякого толку. Готуйтеся до походу. Хочу келих з черепа Влада, цей хлопчисько поплатиться життям за свою зухвалісті.

—Як накажете, султан-відкланявся головний паша і швидко покинув кімнату.

Мехмед же потер вісок рукою.

«Вона стане причиною твоєї смерті» - шепотів усередині противний голосочок, липкий піт виступив на чолі, султан почав причитати:

—Ні, Айгюль, ні, я не помру, вас чекає смерть, а я житиму - втішав себе Халіф, його самолюбство було задіто, а саме головне, те що, страх з кожним днем по тихеньку згризав с середини і зводив з розуму.

Він вже вбив Хош'яр, а на наступний день після неї, померла і донька, ударившись головою, Фахріє прожила всього лиш ніч, а з ранку, з'ївши трохи каші, спустила дух. Чи було йому її шкода? Так, але нічого з цим не зробити..

А от Марія, або ж Айгюль. Його донька, лишень своїм виглядом дратувала султана, з самого дитинства, що лицем, що характером була тінью своєї матері. А пророчі слова, що були сказані за місяць до її народження, лишень підсилювали ефект ненависті батька до доньки.

* * *

Валахія. Тронна зала

Влад сидів на троні. В кімнаті було порожньо, останній боярин, покинув приміщення близько хвилини назад. Влад думав, його нутро підказувало що треба якнайшвидше закінчувати підготовку і посилити воєнну оборону.

Двері відчинилися.

—Князю, вечеря готова ... Чекають лишень на вас.

—Іду-похмуро відповів князь.

Останнім часом його почали мучити сумніви. Він ніби бачив у всіх слугах зрадників, іноді в його голові почала з'являтися думка, що навіть Марія може бути зрадником.

—Чорт про що ти думаєш - потер очі князь. —Вона не здатна на це, принаймні не за стільки часу, все життя була зі мною... Знайшов кого підозрювати -прикрикнув сам на себе князь

В середині нього бушував конфлікт, аби не думати про дурощі, він встав і направився в столову.

Ілони ще не було, напевно як і завжди, мрійливо досиділась до останнього, а тепер на скору руку вдягається. А Міхня з Альбертом бігали довкола столу, чудом не перевернувши тарілки.

Марія посміхнулася, побачивши чоловіка і підійшла до нього.

—Влад, Коханий - обійняла його міцно і поцілувала в щоку.

—Моя Марія-провів рукою по густій ​​косі жінки.

До них підбіг Міхей.

—Батьку, я сьогодні вчився стріляти з лука, разом зі вчителем, а ти постріляєш зі мною завтра?

—Добре, Міхня -посміхнувся.

Марія помітила, що чоловік був стривожений, вона повернула його голову до себе.

—Щось трапилося? -обережно спитала жінка, на що отримала різку відповідь

—Не зараз. -відрізав чоловік.

За хвилину двері відчинилися і зайшла Ілона.

—Батько-вклонилася і присіла за стіл поряд з Марією.

—Ілоно, сонце моє -посміхнулася Государиня.

—О, мамо, я тебе не помітила -вона була злегка п'яною.

Марія злякано глянула в обличчя тої, але промовчала, з надією що сьогодні не буде сварки. А вже потім вона дасть донькі доброго прочухану.

—Ілоно, Як пройшов день? -Влад не помітив її стану. Марія тихо зітхнула.

—Дякую, батьку, досить добре, ми з гувернанткою прогулювалися в саду, я чудово провела час, а ви в доброму здоров'ї сподіваюся?

—Не скаржуся, дочка моя, я чудово почуваюся, сьогодні до одного ідіота ходив, уявляєш, побачив в його компанії свою доньку.

—А що вас так дивує, мені вже 12, час собі чоловіка шукати, а то з нашим князем старою дівою залишуся.

—О, у тебе такий поганий правитель, жах.

—Влад, будь-ласка, не ведись. -промолила Марія. Але Ілону і її довгий язик було вже не спинити..

—Так, дуже поганий! -Вскрикнула у відповідь дівчина.

—Ілоно! -крикнула тепер на неї Марія, аби осадити, вона знала гнів Влада і їй зовсім не хотілося, щоб Ілона потрапила тому під руку.

—Не втручайся! - огризнулася вона.

—А може це просто ти погана? Чи не думала про це ніколи? -виведений на конфлікт, зло прошипів Влад.

Міхня з Альбертом взяли шоколадні цукерки поки що ніхто не бачив і почали з апетитом їсти їх, замість попкорну.

—Ілоно, негайно іди до себе в кімнату. -Марія

—Я не хочу!

Марія підійшла до неї вблизь, і вже за хвилину на щоці дівчини з'явився червоний слід.

Ілона лишень закліпала очима, не очікуючи такої реакції.

—Пішла геть, я не бажаю бачити тебе сьогодні. Якщо я виростила тебе такою зіпсованою і лайливою, то я не маю права називатися матір'ю.

—Мамо, -заскулила дівчина, але Марія лишень вказала рукою на двері.

Понуривши голову Ілона пішла, заледь не схлипуючи. За нею і інші члени сім'ї розійшлись по кімнатам, а їжа залишилась не тронутою..