Глава 39

За кілька годин Марія вишивала в спальні, а Влад приймав ванну в сусідній кімнаті.

 —Марія! -крикнув той.

—Так, Влад? – Залишивши вишивку зайшла до його кімнати.

 —Допоможи мені -перевів погляд на ганчірку, для миття шкіри.

Вона посміхнулася і підійшла ближче.

 —Несподівано що ти покликав мене на такі особливі церемонії - почала мити його спину, роблячи легкий масаж.

— Хм... Ти ж сама не приходиш.

—Останній раз коли я сюди приходила ти виставив мене з кімнати.

—Я думав, мені треба було побути на одинці.

Усміхнулася і прикусила мочку його вуха. Чоловік провів вологою рукою по плечу, і вона відчула бажання возз'єднатися з ним.

На його обличчі з'явилася нахабна посмішка.

—Скажи це.

—Що сказати? -перевела погляд на нього, відчуваючи, як по ногам прийшло тремтіння і з'явилась легкість.

—Скажи, що хочеш мене.

— Дуже хочу… - подивилася на нього благаючим поглядом.

Влад різко схопив її за руку і перекинув на себе, вона впала прямо на нього і голосно засміялася. Бризки води були скрізь.

— Я тепер вся мокра... — глянула йому в очі і серйозно сказала.

Він узяв її за підборіддя та ніжно поцілував. Руки князя ковзнули на талію жінки і сукня незабаром спала з плечей.

                                                                          * * *

В цей же час Ілона сиділа біля дзеркала і розчісувала густе і довге волосся.

 —Ілоно! Ілоно! - почувся шум, і звук удару, об скло. Юна леді підійшла до вікна.

—Хто тут? - стурбовано спитала вона.

— Це я, Джакомо, невже забула про свого судженого?

—Боже, ні звичайно. Вибач, що не відповіла... Батько, мало не дізнався про наше листування, я дуже злякалася за тебе - приставила руку до ширми на вікні, ніби взявши хлопця за руку.

—Не хвилюйся за мене, пташко. У будь-якому випадку вони не мають права вирішувати за тебе, з ким тобі бути, а я не полишу спроб бути с тобою.

Вона відвела очі вбік, їй одночасно і подобалося як він її називає, але одночасно і соромно, щоки вмить порозовіли і та безглуздо посміхнулася.

— Сподіваюся, ми незабаром зможемо побачитися нормально. -уже тихіше сказав Джакомо.

— Теж на це сподіваюся, але ці тирани не дають. - з обуренням сказала вона.

На шум скла, прокинулася Марія. Вона одягла нічний халат і вийшла прислухаючись до галасу. Почувши грубуватий голос одразу зрозуміла, де це.

 —Ілоно! — увійшла до дочки.

Дівчина відійшла від вікна і була у ступорі.

—Ма... Мамо? -заїкаючись сказала.

—З ким це ти розмовляєш? — сказала тихо і спокійно, стримуючи емоції.

—Я...Не з ким.

 —Ілоно! — почувся голос Джакомо, який ще не знав, що Марія зайшла.

 —Ні з ким означає? — попрямувала швидко до вікна государиня

Ілона схопила її за рукав халата і крикнула: Біжи!

Джакомо одразу побіг, Марія хотіла піти за ним, але дівчинка тримала її за одяг, настільки сильно, що у своєрідній, якщо так можна сказати "боротьбі" рукав від халата матері порвався, Марія розлютилася і відштовхнула княжну.

—Та що ти робиш, га?! -кричала та.

—Не лізь до мене! Ти взагалі мені ніхто!

—Слідкуй за словами!

 -А то що?! Ти тут ніхто! Ти тільки псуєш нам життя! Хочу, щоб ти померла, краще б тебе не було взагалі! — кричала та, Марія не стрималася і дала дочці ляпас. Ілона здивовано дивилася на неї, вперше хтось підняв на неї руку, пані сама злякалася і хотіла підійти до неї.

—Я ... Я не хотіла

—Не смій мене чіпати! Ненавиджу тебе! — дівчина побігла до дверей і, відчинивши її, швидко побігла в невідомо напрямку ридаючи.

На зустріч їй вийшла Лідія. 

—Що сталося? -схвильовано спитала жінка.

—Мама ... Вона не дозволяє мені зустрічатися з Джакомо, чому іншим можна, а мені не можна? У цього малого.. Уже є майбутня дружина, а я чим гірша? — плакала їй у плече та. 

Лідія погладила її по голові.

—Заспокойся, Марія просто не розуміє тебе, вона спеціально так налаштовує батька проти тебе... - ніби щиро проказала та.

—Що я їй погано зробила?

— Нічого, ти їй нічого поганого не зробила, просто вона така безсовісна людина, думає тільки про себе та свого сина.

—Ненавиджу її.

                                                                                     * * *

Тим часом у кімнаті Ілони.

Марія закотила очі і сіла на ліжко, відчуваючи свою провину, по її щоці побігла крапля солоної води. 

Вона йшла в покоїв тягнучи ноги, їй було погано, серце боліло, тому жінка зайшла до свого кабінету і одразу прийняла кінську дозу ліків, ковтаючи ложку за ложкою, захотілося спати і втративши рівноваги, вона сіла на стілець. 

Посчувся шум, але цього разу вона не почала дивитися де було джерело.

—Тут хтось є? -тихеньким голосом сказала.

— Так, твоя смерть, але перед цим ти і твій братик дадуть відповідь за те, що зробили — не встигла та повернути голову, як до її носа приставили ганчірку, з чимось їдким. 

Через пару хвилин боротьби Марія знепритомніла, супротивник був сильний.

Чоловік підняв її на руки і поніс кудись темним коридором.