Глава 38

Повернувшись додому ввечері, Марія хотіла познайомитися з Елізабет, але перед тим знайти Аслана, його ні де не було. Вона накинула шубу и вийшла в двір

—Велі - Підійшла до чоловіка, у якого в зубах була дерев'яна трубка.

Він вклонився і жінка ввічливо натягла посмішку, хоча було і видно, що вона хвилюється.

—Так, слухаю вас, княгине. - серйозно сказав він і викинувши табак з трубки, глянув на її поблідле обличчя.

—Ти не знаєш де Аслан?

—Мав би бути в своїй кімнаті, але може вийшов в місто, він нічого не повідомляв мені.

—Зрозуміло,  дякую.

На дворі була негода. Льодяний дощ падав вниз, температура опускалася до нуля, Марія краще напхнула на голову хустку.

—Може вам краще піти в середину, тут холодно, ви замерзнете.

—Але йому може знадобитися моя допомога. -заперечила Марія.

—Я можу знайти його, не турбуйтесь про це. І ви холодно вдягнені, княгиня.

—Ну добре, піду познайомлюсь з гостями, сподіваюся  ви скоро прийдете.

—Звісно. -коротко відповів він.

                                                                        * * *

Кімната Ілони. Дівчинка читала книгу, сидячи біля дзеркала і грілася біля каміна.

Почувся тихий стукіт в дерев'яні двері.

—Зайдіть. -тихо промовила юна леді.  

Двері відчинилися і перед нею був батько.

 —Ілоно, - посміхнувся Влад, вона відвернула голову до стіни, гордо задерши підборіддя в гору. 

Чоловік усміхнувся та підійшов до неї.

 —Можна? - вказав рукою на стілець. 

—Та будь ласка, -закотила очі вона, Влад сів, і дівчина повернула обличчя, поглянувши на нього з погано скритим інтересом.

— Що ви хотіли, володарю?-Ілона спеціально сказала так, як звертаються в Туреччині знаючи, що це його вибісить, але ні, він змовчав сціпивши зуби.

—Поговорити з тобою хочу.

—Про що? 

 — Ти ображаєшся на нас з мамою, але ми бажаємо тобі добра.

—І не дозволяєте мені ні з ким спілкуватися тому, не прикривайся цим добром!

—Ілоно, я знаю, ти зараз сердишся, але ти мене зрозумієш коли станеш матір'ю, я переживаю. Ти поки мала, щоб зрозуміти наскільки мерзенний і ворожий цей світ. І не розумієш, скільки зла може принести чоловік в життя маленької дівчинки.

 —Але це не так, батьку! Це ти так думаєш, а Джакомо не такий, він добрий і ніжний.

—Ти ж ще дитя мале, і серця твоого торкнутися багато не треба. Хлопці в його віці або дурні, або підлі, вони  постійно намагаються використати таких молодих дівчаток як ти.

 —Ні, ти помиляєшся, я вже доросла, сама розумію і знаю що мені робити! Це ти звик думати, що люди погані! — вигукнула вона. —То може тобі час поміняти свій світогляд і порозумітися зі світом?

—Знаєш, коли я був у твоєму віці, я думав так само, думав що мій батько нічого не розуміє, робив те, що спадало на думку, не думаючи про наслідки.

—І що з того?

—Те, що я пам'ятаю як наражав і себе, і своїх друзів, щей братів на небезпеку.

Влад обійняв дочку і погладив її рукою по спині.

—Ілоно, я лишень хвилююсь за тебе, ти моя дитина, і я не готовий втратити тебе, через якогось бовдура.

Ілона пригорнулася до батька і міцно обійняла.

                                                                               * * *

Під вечір дорослі сіли вечеряти, Велі знайшов Аслана в місті, і тепер Марія могла знайомитись з Елізабет, в той час як діти в дитячій гралися дерев'яними іграшками.

—Це моя конячка! — вигукнув маленький спадкоємець, відбираючи іграшку.

 —Ну пусти, Міхнє, твій батько велів тобі зі мною всім ділиться! — почав виривати її назад Альберт, між дітьми почалася бійка,.

Альберт штовхнув Міхню і той вдарився рукою впавши на підлогу.

 —Ай, мамо! — почав ревіти він.

—Ні... Не кричи, ну не плач будь ласка. Бо мені кінець від мами. - почав заспокоювати того, Альберт, але хлопчик продовжував плакати. 

До кімнати зайшла Ілона.

— Що вже сталося, чого ревеш?

—Я впав - почав витирати соплі рукавом той.

—Ох, я не здивована, ти такий незграбний!

Дівчина підійшла до нього і дала братові руку, допомагаючи встати. Потім узяла його на руки і вмостилася разом з ним на стілець. 

Він перестав плакати, притулившись до її грудей.

Альберт сів поруч.

— Сестро, почитай мені, - почав просити Міхня.

—А слухатися хто сестру буде, м?

—Я буду, ну будь ласка -солодко надув губки.

— Гаразд, неси книжку, так і бути, просвітлю вас, маленькі, дурненьки хлопчаки.

Міхня скочив з її рук, і побіг до книжкової полиці.

Ілона обійняла двох хлопчиків і почала читати, іноді пририваючись відповідаючи на безглузді питання малих.