Глава 37

За декілька тижнів сталися дві важливі події.

Перше, закінчилась відбудова міста, яке було знижено ще за час правління батька Влада, коли турки прийшли сюди, аби забрати податки.

Щоб побільше людей почало приїздити  в країну, Влад кинув більшу частину грошей, на нові будинки і сім'ї з дітьми могли відразу по приїзду заселитися в них, що полегшило багатьом і без того важкі життя. Саме це місто в майбутньому і стане столицею Румунії, Бухарест, його ще при житті назначив своєю столицею батько Влада і син продовжив його справу..

У кожному селенні, поставили нові колодці, щоб всі охочі могли вдосталь напитися. Але, найголовніше, те, що Влад особисто залишав біля кожного з них золотий кубок. А люди, які боялися і поважали свого правителя навіть не намагалися вкрасти їх, покарання за кражу було жорстким, відрубані руки. 

За такими суровими законами, в країні почали зменшуватися злочини. Тому, не все було так гладко, шалений тиск і диктатура Влада, вбивала всі його успіхи і хороші вчинки  в очах простих людей. І з кожним днем починала наростати смута, а бояри все не вгамовувалися,  розносячи для людей легенди, про його любов до крові, і хоч це було не правдою, люди починали вірити, і розносити ці чутки всюди, навіть за межами країни.

                                                                              * * *

Берег Чорного моря

Елізабет вийшла з корабля, тримаючи сина на руках і озирнулась на всі боки. Територія була зовсім не знайома, благо вона помітила вже добре  знайому людину.

—Аслан - Посміхнулася жінка.

—Елізабет ... - Підійшов до неї і ніжно підхопив її на руки і поцілував.

—Як ти дізнався, що ми тут?

—На кораблях герб Трансільванії,  ти думала що його не перевірять і пропустять так?

–Ох, ці ваші перевірки...

—Я радий, що ви нарешті тут.

—Альберт, хлопчику мій -Аслан наклонился до дитини. 

—Мамо, я хочу додому.-він повернув голову до Елізабет. 

—Синку,  нам треба буде з тобою поговорити. Не хвилюйся милий, я поряд з тобою.

—Добре, мамо. 

Вони поїхали до палацу. Поки там нікого не було,  вся правляча сім'я відправилась в місто. 

—Ходьмо в мою кімнату, потім з дозволу покажу вам все тут.

—Добре, -відповіла Елізабет і повернувши голову помітила Лідію біля однієї з кімнати. —А що це за дівчина?

—Це...Довга історія,  це сестра Матьяша, коли він помер, вона припхалася сюди, її люди все ще надіяться на те що Влад візьме її в дружини, яка дурість, але вона на це надіється.

—А як він одружиться маючи дружину,  вона взагалі розуміє, що робить?

—Напевно ні, видно поїхавша глуздом. -Аслін закотив очі, і відкрив їм з сином двері.

—Мамо, чому цей чоловік говорить до тебе на ім'я? 

—Тому що я люблю твою матір, -втрутившись в розмову відказав Аслан.

—Ти її не трогатимеш, а інакше я розіб'ю тобі голову, ясно? 

—Який ти суворий хлопчик.

—Я люблю маму і не хочу, щоб її ображали.

—Не хвилюйся, я ніколи не ображу її.

—Добре. -відказав Альберт і зітхнув.