Глава 34

Від автора

Марія сиділа за написанням листа, як зайшла добре знайома дівчина.

 —Лідія ... - Прошипіла.

 —О, Маріє, рада тебе бачити.

—А би ти тільки знала,  як я рада. - їдко всміхнулась вона. - Що ти тут робиш?

—Мені треба побачитися з Владом. - відповіла посміхнувшись.

—І навіщо ж?

—Не твого розуму справа, -грубо сказала Лідія.

Марія відчула як почала закіпати, їй хотілось вцепитися  в волосся цієї нахаби, але, ні, не можна дозволити показати, що тебе заділи її слова.

—Не мого розуму, отже? -Марія встала і підійшла до неї настільки близько, що Лідія зробила декілька кроків назад.

—Мені треба поговорити з ним, чи ти не зрозуміла? -все ще впевнено відказувала вона.

—Звертайся до мене належним чином, перед тобою не дівчинка, перед тобою дружина володаря цієї території, на яку ти так намагаєшся заявити свої права, думала я не знаю?

 —Ти...Ти погань!

Лідія замахнулася щоб дати "суперниці" ляпас, але Марія перехопила її руку.

—Боже, ти настільки низько впала, мені противно, що такі як ти приїжджають сюди. Ти повія, і це не зміниться. 

Марія вказала рукою на двері.

–Прийом закінчено, іди в покої, а ще краще їдь з країни,  якого біса тобі тут сидіти?

Лідія мовчки вийшла, раунд приграно, але нічого, вона завдасть їй , що більшого бою.

Марія перевернула стіл, як тільки двері зачинилися. Але, о Господи,  через хвилину, вона знову почула стук.

—Та кого там ще?

Двері відчинилися,  перед нею стояв Аслан.

 — Маріє, що ти робиш?

 –Аслан? - подивилась на брата і зітхнула Марія, і сіла на ще не перекинутий стільчик. —Вирви тій язві язик.

—За що ти так, з тою бідолахою?

— Вона зовсім не бідолаха, приїхала сюди, щоб забрати мого чоловіка, а я не віддам його нікому!

— На вигляд так і не скажеш. -всміхнувся він.

Кімната княжни Ілони.

Дівчина перегортувала сторінки книжки, на дворі було пасмурно і починало темніти. Сюжет був не вартим уваги, звичайний роман.  Але Ілона, була з тих, хто точно доводив справу до кінця, ото ж, сторінка, дві, три. 

В кімнату, практично влетівши в двері, забіг Міхня, якому було нудно.

 —Юху, сестра, як поживаєш? — спитав хлопчик і підійшов ближче, — Ти читаєш? Цікаво.

Дівчина не звертала на нього уваги, тоді він висмикнув книгу з її рук і почав читати:

—"Принц наблизився до обличчя Емми, і почав ніжно вивчати її рот". Фу, сестра який у тебе жахливий смак, хто таке взагалі читає?

 — Віддай мою книгу, брате... - намагась спокійно говорити, але , вже була готова кричати.

 —А то що? -Міхня засміявся і кинув книгу на шафу.

 —Йой, що ти зробив? -крикнула вона і підбігла до шафи.

— Спробуй тепер дістати, - усміхнувся.

—Ах, ти дрібний засранець! - як тільки Ілона спробувала підійди до  хлопця, той відразу побіг коридором, знаючи, щом мама завжди знайде гарний аргумент:Ілоно, заспокойся, він же, ще маленький.

У той час повз кімнату, проходила Лідія і помітила як, дівчина, переступаючи з ноги на ногу, намагається дістати книгу.

 —Давай я допоможу, -ласкаво сказала і дістала книгу, — Ось тримай.

—Дякую, а ви хто? Я вас тут не бачила.

—Ем, ну як сказати...-задумалась вона, а потім все ж сказала, —Ми давно вже були знайомі з твоїм дядьком і матір'ю, я приїхала в гості. Не хочеш мені скласти компанію за чюванням? Розповіси мені тут про все, про свою родину, а ще про країну, про Валахію ходить багато чуток — спитала Лідія і поправила сукню.

 —Із задоволенням, але, мені здається, чи ми вже бачилися раніше? 

—Бачилися, колись маленькою ти приїздила до нас з дядьком і Марією, але це було вже зовсім давно.

—Ясно, - посміхнувшись коротко відповіла вона.