Глава 29

Трансільванія 

А у Трансільванії тим часом, все змінилось буквально в перший місяць після смерті Корвіна. Лист Марії так і не надійшов і Елізабет не залишалось нічого, як зізнатися батьку в тому, що нагуляла дитинча з якимось слугою. Одразу після того як на поверхню вийшла ця злощасна вагітність, батько віддав її заміж за свого друга, аби сховати позор сім'ї.

Нещасна Елізабет на Пасху породила сина. В одному тільки їй пощастило, новоспечений чоловік багато їздив в походи,  а тому, міняти устрій життя було не потрібно. Вона бігала до Аслана, інколи навіть приносила сина, і все б нічого, але щастя довго не протрималося, бо через рік чоловік усе ж дізнався про її відносини з Асланом...

                                                                              * * *

День був хмурий, що казати, в палаці був траур. Помер чоловік єдиної спадкоємиці трону, трапеза пройшла тихо. Елізабет взяла в руки ложку і перед очами, з'явився Аслан,  і щось йокнуло в її серці. Якесь дивне відчуття, начебто,  вона не там, де має бути. Вона має піти, і піти до нього, негайно,  бо інакше помре, чи то з суму, чи то з горю..

Жінка стрімко підвелась на ноги і попрямувала до виходу.

—Куди ти? -запитав чоловік з короною на голові.

—Я маю справи, останнім часом наш син погано спав.

—Добре, йди. - зверньо відказав Іштван, і відвернувся в інший бік.

Вона вклонилась і покинула кімнату. Шлях до камери був не довгий, але і не короткий,  вона проскочила крізь стражу, заплативши одному з них своїми сережками,  так, плата велика, але одне побачення з коханим коштує цього. 

Чоловік почув тихі кроки. Аслан встав, примружив очі і почав вдивлюватися в темряву.

 —Хто тут? -голосно сказав він, —Вийди вже з тіні, якщо вже прийшов сюди

— Тиш, не кричи - перед ним з'явився чорний силует, у довгому плащі, який підійшов ближче.

 —Елізабет?

—Так, я -скромно відповіла.

 Стражник нарешті зміг відкрити двері, і декілька дорогоцінних хвилин було втрачено. Вона відштовхнула його в бік зі всієї сили, і чоловік впав.

—Що ти робиш?

 —Допомагаю тобі, чоловіки в замку п'яні, вони і не дізнаються що ти зник, кінь вже чекає.

—Я не піду без тебе.

 —А я не питаю у тебе хочеш ти чи ні, я ставлю тебе перед фактом! - відрізала та й зняла з нього ланцюги, дала одяг.

Аслан був занадто стомлений, щоб сперечатися з нею.

 —Як наш син?

— Він, гаразд, знаєш, він ніби відчуває, що Альберт це не рідний батько, питає в мене, а я не знаю що йому відповідати. -вона зітхнула, —Напиши мені листа, коли приїдеш, добре?

 —Мг, дивися за сином добре, я заберу вас як тільки зможу.

Вона посміхнулася і поцілувала чоловіка, він поклав руки на її талію.

Разом вони попрямували на вихід з в'язниці. Почувся шум і Аслан з дівчиною сховалися в тіні одного з будиночків. Чоловік почав наближатися до них.

 —Не рухайся - прошепотів той і закрив рот дівчині рукою, вона кивнула у відповідь.

Стражник був за кілька метрів від них, як почувся рятувальний голос:

 —Андрію!

Чоловік метнув головою на звук, у протилежний бік від парочки і, розвернувшись, пішов, обидва видихнули, з полегшенням, Бог всміхається їм.

Аслан сів на коня і поїхав, дівчина подивилася йому в слід, а потім притиснула до себе хустку і повернулася усередину, де все ще були поминки.