Глава 25

Переїзд затягнувся в довгих 6 місяців, місяців мовчання. І це мовчання вбивало Марію з середини, сердце обливалося кров'ю, від думок, що в будь-яку секунду вона могла залишитися самотньою, і втратити Влада. 

Ситуація була настільки не стабільною і з боку Венгрії і Османів, що зустріч з чоловіком була точно не близькою, єдиною її розрадою в великому і холодному палаці була Ілона, дівчинка яка так багато пережила, з кожним днем відкривалась по новому, приносячи в життя нові радісні фарби. Марія почала помічати, вона дуже дружня, їй легко знайомитись з кимось, в особливості з дітьми. Відразу після їх переїзда, в палаці вже бігало близько 3 дітей. Марія добре знала їх батьків, всі вони займали посади близькі до Влада, тому про їх чесність можно було не хвилюватися. Діти часто бавилися разом, не рідко розмальовували столи і стіни, отримували невеликі покарання. Але чого вартує той стіл,  якщо на порозі війна, і невідомість перед путтям,  хай діти бавляться поки це можливо. 

Крім того, Марія найняла добру виховательку, як кажуть в Англії гувернантку. І та привчала їй любов до навчання і чистоті одягу, а тобто манерам і гарній зовнішності. Нажаль, в цей час, зовнішність це все чим можна перехопити погляд вельможного чоловіка на собі. 

Сама ж жінка вирішила зайнятися вивченням мови якою говорили простолюдини, бо негоже жити в країні, і не знати як говорять її мешканці. А для цього вона найняла місцевого хлопчину собі в учителі, добре що він знає турецький, а тому навчання проходить легко. 

І все ж, близь вечерю, коли сонце заходить за обрій, Марії прийшла звістка, Влад прибуде сюди за декілька днів. І хоч вона була рада, але передчуття чогось поганого не покидало її душі. 

Новини прийшли посеред ночі, в темну липневу ніч, краплі дощу падали на шибки вікон,а близкавка била раз у раз, осяюючи небо.

Влад міцно спав поряд, начебто це остання ніч, і все ж нічого не хотів говорити їй, а відразу після вечері заснув.

Вона встала і натягла свою сукню, тихо підійшла до двері, відчинила. Перелякане, біле як сметала обличчя Велі здивувало її і в одночас вона зрозуміла, передчуття не підвело..

–Що сталось? -перелякано мовила вона.

–З Венгрії іде військо... Це війна.

Вона заглянула йому в очі. Він не брехав, це правда, наближається або новий початок, або кінець.

З очей забриніли сльози, сил стриматися не було, вона підійшла до чоловіка, і тихенько провела рукою по його шивелюрі. Він вздрогнув і різко підскочив, поглянувши на неї, сон миттєво пройшов. 

–Владе, до нас іде військо Матьяша. ‐обережно провела рукою по його обличчі.

Він встав, почав збиратися. Жінка сіла на постіль, схрестивши руки і дивилася на нього. 

Долоні підступно затряслися, а сердце занило, але слів щоб почати розмову не було, лишень тишина, яка говорила за них.

–Я повернусь, я повернусь до тебе і дитини, -став на коліна він і положив голову на її живіт. 

–Я знаю, любий, я знаю. -тихо прошепотіла і обійняла його спину рукою, а другу положила на його кучеряву голову. З очей покотились сльози і вже нічого на світі не було таким важливим.

                                                                               * * *

Трансільванія. В'язниця

—Аслан - світловолоса дівчина сіла поруч із бранцем цього закритого, мокрого і проривного місця.

 —Що ти тут робиш? - сильно побитий чоловік глянув на дівчину, силует якої бачив, в повній темряві. Вона провела рукою по його обличчю, він спробував вирватися з кайданів на руках, але йому не вдалося.

— Не рухайся, тобі буде боляче тоді... Що він з тобою зробив...

 —Елізабет ... Краще не треба, тобі треба піти, якщо він дізнається у тебе будуть не приємності.

— Вони засватали мене... За Матьяша. - вона подивилася на свій живіт, нічого не було видно, але Аслан зрозумів без слів.

 —Довго вже?

 — Два місяці, я більше не можу так жити, батько приб'є мене, як дізнає про мій стан.— тихо казала вона.

— Раз так... Напиши листа моєї сестри, тільки відправ його так, щоб ніхто не побачив, напиши де я, і вона допоможе нам.

Почулися гучні кроки, дівчина сіпнулася.

— Це Іштван... Ще раз прийшов дражнити мене, швидше виходь.

Вона побігла на вихід, але одразу побачила батька.

—Елізабет, ти що тут робиш?! ‐ він схопив її за руку.

 —Принесла їжу полоненому і ліки, дивись він зачахне скоро, лікар дав мазь, щоб він не помер, до того моменту, як він нам знадобиться - дівчина посміхнулася, і пнула Аслана ногою.

Чоловік примружив очі, ніби дивлячись на неї з відкритою ненавистю, готовий накинутися і розірвати її, якби не кандали. Елізабет розвернулась і пішла.