Глава 21

Пройшло пару тижнів, Марії було краще, Влад був поряд з нею, як не дивно, але ця біда зблизила їх ще більше, ніж колись раніше. Винних вже котрий день шукали, врешті-решт правителю це набридло і він стратив усіх, хто хоч якось був причетний до такого стану Марії.

У тронній залі як завжди був переполох.

— Що ж ми робитимемо? Він нас до нитки обере! Пора вбирати його з престолу! -крикнув голова округу.

—Знаєш, ми б зрадістю це зробили. -спокійним голосом відповів чоловік —Але вся армія і так за нього!

Почувся звук двері і вони відразу замовкли.

— Чого витріщилися, бовдури? -сівши на трон сказав Влад.

—Князю, ми так раді вас бачити - головний призвідник усіх бунтів вклонився і чемно посміхнувся.

— То я ж бачу, ти весь зі страху тремтиш, чи тобі що приховувати є, Миколо?

— Що ви, ні, звичайно… Хрест даю — він перехрестився.

 —Мг, ну і що сьогодні? Що вже сталось? Як проходять мої укази?—махнувши рукою, вказав на нього.

— Народ узявся за роботу, як ви й наказали, вино тепер більше не привозять. Так само місцеві купці тепер продають свої товари. Тільки от, шкіл нема, дітей вчити нема кому.

— Що ж, почніть будівництво, за місяць має бути збудовано близько 4 шкіл.

—Але як це ... Не встигнуть адже.

—Запропонуй роботу місцевим, не думаю що вони відмовляться, всіх хто досі бродяги, женіть силоміць працювати, якщо робити разом, можна багато чого встигнути.

—Як накажете - вони вхилилися йому.

—Ще щось?

—Більше нічого, князю,  тільки король Венгрії помер, тепер на престол взійшов Матьяш, він запрошує вас і свою похресницю на коронацію.

—Перекажіть йому, що ми раді бачити його на престолі і запевніть, що ми обов'язково будемо всією сім'єю.  -відповів Влад і вийшов із зали. Бояри зітхнули з полегшенням.

А тим часом інші частина сім'ї зібралась в кімнаті, а вірніше, Ілона сама прийшла туди. Улегшись підбоком у Марії, вона закрыла очі, і почала слухати казку.

—Ну і що потім?

—Потім, маленька принцеса, мало не вбила нещасного принца.

— Потім вони виросли і побралися, як ви з дядьком?- повернувшись до Марії, сказала вона.

 —Ні, не одружилися, вони не були заручені - у дверях з'явився Влад і посміхнувся сказавши це.

—А Ви що були? - з цікавістю сказала вона.

—Так, були, дуже давно.

Ілона надула губи, нібито ображаючись.

—Що сталося, моя дівчинко? -ныжно запитала Марія і провела рукою по її щоці.

—Чим люди займаються вночі? - Повернувши голову до дядька сказала.

—Сплять, сонечко -посміхнувшись сказав Влад.

—Мій тато казав, що ночами він повинен займатися з мамою важливою справою, вони мені не дозволяли спати з ними. Я більше не побачу їх, і ви кинете мене, щоб займатися важливими справами! - обурилась мала.

Марія подавилася водою, а Влад засміявся.

—Чому ви смієтеся? - ледве не плакавши, захникала вона.

— То ми з Марії сміємося, бачиш, навіть воду пити не вміє, - посміхнувшись, відповів Влад.

Дівчина не стала пропускати його слова повз вуха і показала йому мову, потім схопила графин і вилила холодну воду на нього, Ілона та Марія почали сміятися.

— Ось ви які, безсовісні! 

Він схопив Марію в свої обійми.

—Ой, бідненький ти наш - Марія надула губи, її сукня стала такою ж мокрою як і його одяг.

— Ось так ось, люба! - посміхнувся й удавано піднявши голову високо, ніби павич проказав чоловік.

—Ну що ти зробив?! Я ж вагітна! -Марія зайшла за ширму і швидко переодяглася.

— А тобі не здається, що ти занадто спікулюєш своїм становищем?

 —Що? Я взагалі ношу нашу дитину, а ти мене водою обливаєш, а раптом я захворію, тобі мене не шкода?

—Добре, йди до мене, моя ти маленька - чоловік обійняв дружину, знову намочивши.

—Ох, з тобою одна біда..

Але тут їх розмову перебила репліка дівчинки:

 —Ні! Вона доросла кобила! Це я мала! - обурено гукнула Ілона і мало не підскочила з ліжка.

 —Ахах, Ілоно, не можна так говорити - просміявшись, зробив суворе обличчя сказав Влад, але в ту ж мить посміхнувся.

—Це у вас дитина буде, а я, ви мене що на вулицю виставите? — Вона засмучено відвела очі в підлогу.

 Марія обійняла її, притиснувши до свого серця.

—Не переймайся, серденько, ти ж для нас як дочка - Марія погладила її по волоссю і поцілувала в лобик.  Ілона міцно обійняла її.

 —Чесно, чесно? -поглянула на них двох і посміхнулася.

—Чесно, чесно - на цей раз відповів вже Влад і обійняв їх обох.

 —Я люблю вас - тихо сказала Ілона.

—І ми тебе дуже любимо. -в один голос відповіли обидва.