Глава 14

Марія їхала поруч із Владом, їхні коні мчали дуже швидко. Хлопець дивився як дівчина вправно сидить у сідлі, ніби вона їздить так уже 100 років.

Шлях був не довгий, але і не короткий, сильний загін Венгерського війська на конях слідував за ними. Вони й не помітили, як за день під'їхали до міста, і змогли прорвати оборону.

Молодий правитель увірвався до палацу, коли військо розкидало вже більшу частину війська Владислава і його бояр.

Марія практично завжди була поруч із ним, не відстаючи, невистачало їй ще загубитися в цій м'ясорубці.

Одним ударом Влад вибив старі, але масивні двері, до тронної зали.

 —Де вони?! - кричав він на слуг, що залишилися, не знаючи куди їм дітися.

—Втекли, ваша високість, помилуйте нас, ми ні в чо му не винні. - дівчата кинулися йому в ноги, благаючи про пощаду, але Владу було зовсім не до них.

Він вийшов із замку, а слуги почали з побоюванням дивитися на Марію, вона почала прислухатися, і почула ніби не великий шурхіт, але він йшов знизу, з підлоги, вона пішла на нього і незабаром побачила як один камінь у стіні не стоїть на місці, смикнула за нього і перед нею з'явився таємний хід, усередині було темно і сиро, вона взяла невеликий смолоскип, який так і норовив згаснути в її руках. Звуки чиїхось куленів чи якогось іншого взуття ехом роздавалися по катакомбами.

Дівчина йшла на нього, як помітила перед собою якесь світло і голоси, вона швидко сховалась у вузькому коридорчику, де стіни з двох боків фактично стиснули її тіло.

—Ну і де ми? Григоре, а? Скільки нам ще тут блукати, ти ж казав, що знаєш, куди нам іти! - Кричав Владислав.

—А ти більше кричи - Сказала його дружина.

—Дура, заткнися, не знаю чому я тебе ще не вбив! -сказав він.

 Марія стояла досить тихо, але раптом її нога ковзнула і дівчина мало не впала, намагаючись вилізти.

—Хто тут? -перелякано сказав Владислав.

Вона затамувала подих, але легка пара таки була в повітрі. Чоловіки почали дивитися на всі боки. Рукою дівчина знайшла невелику балку, і як тільки вони заспокоїлися, вдарила нею з усієї сили Владислав, потім і Григора. Дружина Владислава дивилася в гніві на Марію, але тут різко двері відчиняються ще раз і заходять вартові, вони забирають усіх і ведуть до в'язниці. Марія виходить і бачить перед собою Влада.

—І що це було? Навіщо ти туди полізла? - Він підійшов ближче до неї.

—Я не маю наміру звітувати-вона розвернулася і хотіла піти як він притиснув її до себе, не даючи зробити навіть кроку.

—Ти маєш звітувати мені, бо тепер я ще князь.

—Я почула звук і пішла на нього, такий звіт підійде вам, мій князю?

—Для першого разу так, Марія.

                                                                                * * *

Через пару годин. Тронна зала

У палаці було близько тридцяти бояр та їхнії сімейств.

 До кімнати зайшли двоє молодих людей. Марія була одягнена в червону пишну сукню із вставками на рукавах і невеликим пояском, світло оранжевого кольору, такими ж був нижній слой рукавів.

На чоловіку ж був каптан такого ж кольору, як у дівчини, навіть не бачачи один одного, вони одягнулися ніби в такт один одному. Влад тримав свою супутницю за руку, вони пройшли до трону, він сів на один з них, вона сіла на інший, який за розміром був звісно менше його. 

 —Завтра я і моя наречена Марія чекатимемо всіх вас на бенкет, на честь нашого весілля. - на здивування всям присутнім радісним тоном проказав він.

Вони з побоюванням переглянулись.

 — Як накажете, ваша високість - схилили голови, і боязко відповіли ті.

—На сьогодні ви вільні - сказала Марія, і подивилася на пару вірних собі людей, як тільки присутні почали виходити, вони одразу підійшли до неї.

 —Перших трьох завтра до мене.

— Як накажете, пані - вони вклонилися і пішли.

 —Що думаєш про них? - Сказав Влад не повертаючи голову до неї.

 — Ніхто з них не буде вірним, вони вважають тебе маленьким хлопчиком, треба надати їм урок і показати хто тут головний. Наприклад, тих на кого я вказала, дивилися на тебе з-під чола, їхні руки були спітнілими, а дихання не рівномірне, я впевнена вони щось приховують, і не доведи Господь, влаштують переворот. 

—Ясно ... Що ще?

—Поки я ще не ознайомилася з їхніми сім'ями, як тільки щось буде відомо, я відразу повідомлю тебе.

—Добре,мені подобається, що ти стараєшся допомогти мені, але впершу чергу, ти маєш думати про власну безпеку. Більше ніколи не ризикуй життям, зрозуміла? - твердо сказав.

Дівчина мовчала з хвилини, а після відповіла:

—Я зрозуміла, добре.